Б ч 2 ст 111

Некоторые проблемные аспекты ст. 111 УК РФ и направления их решения

Бурзыков Валерий Анатольевич
Магистрант БГУ, Россия,
г. Иркутск
E-mail: [email protected]
Научный руководитель: Жмуров Дмитрий Витальевич
к.юр.н., доцент.
Кафедра уголовного права, криминологии и уголовного процесса
Россия, г. Иркутск

В реалиях развития современного общества на первое место выходит охрана самого ценного из имеющихся благ — жизни и здоровья человека. В российской Конституции говорится о том, что любой человек имеет право на жизнь (ст. 20), а также на охрану своего здоровья и оказание медпомощи (ст. 41) [1]. Таким образом, первостепенная роль отводится нормам уголовного закона, решающим задачи по охране жизни и здоровья личности используя свои специфические методы, при помощи формулирования признаков составов преступлений направленных против жизни и здоровья человека и, в конечном счёте, устанавливает строгие санкции за их совершение.

Справедливо заметим, что в современных переходных условиях развития нашего государства практически незащищенными оказались нравственные устои российского общества, которые формировались в течение многих столетий [6, с. 237]. Тяжкие телесные повреждения наносимые виновным умышленно выступают одними из главных в ряду опасных насильственных посягательств направленных на здоровья и жизнь человека. К сожалению, как показывает практика совершенных преступлений по нанесению умышленного тяжкого вреда здоровью, данный вид преступных посягательств против личности устойчиво растёт в последнее время.

Обращаясь к истории изучения телесных повреждений, хочется отметить, что многие юристы XIX — начала XX в. раскрывали в своих трудах данное явление. Так, к примеру, такие юристы как Н.С. Таганцев [9], С.В. Познышев [8], И.Я. Фойницкий [12] (а также др. криминалисты) рассматривали вопросы, касающиеся понятия телесных повреждений, их классификации, а также разграничения от других смежных составов. Анализ генезиса института развития уголовной ответственности за причинение тяжкого вреда здоровью человека показывает, что данное преступное деяние прошло в своем развитии немалый путь, начавшийся с нечётких попыток просто объяснить данное явление и закончившееся стабильным обобщенным описания различных составов преступлений в современном российском уголовном законодательстве.

В настоящее время, в уголовно-правовой литературе, дискуссия по поводу такого явления как «телесное повреждение» всё ещё продолжается. Понятие «телесного повреждения» законодателем не используется в Уголовном кодексе РФ [2]. Между тем, оно не только не потеряло своего значения, а, среди прочего, опять стало использоваться в законодательстве, чему свидетельством выступает судебная практика. Далеко не все авторы сходятся в точке зрения о том, что понятие «телесные повреждения» должно быть в числе признаков характеризующее умышленное причинение вреда здоровью. К примеру, А.Н. Красиков пишет, что УК РФ отказался от понятия «телесное повреждение» «совершенно справедливо» [5, с. 120]. Между тем, часть учебников по уголовному праву, комментарии к УК РФ, изданных в последние годы, дают нам основание говорить о том, что термин «телесные повреждения» остался и в теории уголовного права.

Умышленное причинение виновным тяжкого вреда здоровью потерпевшего выступает как одно из самых опасных преступных деяний против здоровья человека. Законодатель отнёс его к категории тяжких преступлений, а если присутствуют особо отягчающие обстоятельства, то оно уже попадает в категорию особо тяжких преступлений. Исключительная общественная опасность рассматриваемого вида преступления состоит в тяжести, собственно, осуществляемого деяния и как следствие — наступивших последствий, а также в крайне широкой распространенности таких деяний. Субъект преступления, который, умышленно причинил тяжкий вред здоровью потерпевшего, на деле осуществляет посягательство на одно из самых ценных достоинств человека — его здоровье, причиняя тем самым потерпевшему непоправимый урон [5, с. 125]. На практике выделяют следующие два способа, которыми может быть нанесён вред здоровью: во-первых, опасный для жизни, а во-вторых, не опасный для жизни, однако, имеющий выражение во вполне конкретных последствиях, нашедших своё отражение в законе. Законодатель опасными для жизни человека признаёт такие виды нанесённого вреда здоровью, угрожающие, сами по себе, жизни потерпевшему в момент их нанесения, и, которые могут, как заканчиваться смертью либо создавать вполне реальную угрозу для жизни и здоровья потерпевшего, при обычном их течении, абсолютно независимо от конечного результата. Особенность данного вреда здоровью потерпевшего заключается в его опасности для жизни человека непосредственно в момент причинения (т.е. нанесения вреда), а не по прошествии определенного периода времени.

Социальная сущность преступления, которое предусмотрено ч. 4 ст.111 УК РФ, заключается в том, что субъект посягает на здоровье гражданина умышленно, а это, в свою очередь, является причиной наступление смерти. Абсолютное большинство преступлений, которые предусмотрены особенной частью УК РФ, сопряжены с воздействием на субъект общественных отношений. Это относится не только к преступлениям, которые предусмотрены разделом «Преступление против личности», но также и к преступлениям направленным против собственности, против общественной безопасности, а также против здоровья населения [3, с. 21].

Преступное деяние выступает наиважнейшим элементом характеризующим объективную сторону преступления, поскольку без него невозможно выделить последовательно идущие звенья характеризующие объективную сторону, которыми выступают, во-первых, причинная связь, а во-вторых преступный результат. Как показывают уголовные дела, рассматриваемые судебной практикой, в более чем 90% случаев, физическое воздействие выступает главной среди форм по внешнему выражению неких действий, приведших, в конечном счёте, к причинению тяжкого вреда здоровью потерпевшему, в т. ч. и повлекшему его смерть.

Рассматривая совокупность объективных признаков состава преступления состоящего в умышленном причинения тяжкого вреда здоровью, необходимо особе внимание уделить собственно личности потерпевшего. Вместе с исследованием социальных и психологических качеств, которыми обладает потерпевший, существенное значение также придаётся и виктимологическим аспектам.

Виной, выраженной в форме умысла, характеризуется субъективная сторона рассматриваемого нами преступного деяния. Иными словами, виновный в совершении преступного деяния осознает, что совершая свои действия он осуществляет преступное посягательство на здоровье потерпевшего, при этом предвидя возможность либо неизбежность наступления неких общественноопасных последствий (выраженных в причинении тяжкого вреда здоровью потерпевшего) и, в конечном счёте, желает наступления этих последствий. Умысел со стороны виновного, во-первых, может являться конкретизированным, во-вторых — неконкретизированным [10, с. 57]. Юридическая литература различает и отделяет прямой умысел от косвенного умысла. Также в ней выделяются и другие виды умысла: в зависимости от момента формирования; в зависимости от уровня конкретизации преступником своих преступных деяний и возможных к наступлению последствий.

Анализ содержания признаков, по которым возможно квалифицировать умышленное причи­нение тяжкого вреда здоровью в со­четании с существующими потребно­стями отечественной судебной практики даёт возможность определить некоторые правоприменительные и правотворческие проблемы. К данным проблемам мы можем, прежде всего, отнести следующие:

— раскрытие сути понятия «близкие лица лицу, которое осуществляет служеб­ную деятельность либо которое выполняет общественный долг»;

— со относимость понятий «издевательства», «особая жестокость», а также «му­чения и пытки»;

— установление критерия, по которому можно определить заведомость для виновного беспомощного состояния лица (потерпевшего);

— разграничение признаков, по которым возможно квалифицировать умышленное причи­нение тяжкого вреда здоровью, которое преду­смотрено п.«а» ч.3 ст.111 УК РФ, на совершение этого преступления, с одной стороны, группой лиц либо группой лиц по предварительному сговору и, с другой, — организованной преступной группой.

В соответствии с Постановлением Пленума ВС РФ № 1 от 27.01.1999 г. «О судебной практике по делам об убий­стве (ст.105 УК РФ)» [13], к близким по­терпевшему лицам можно отнести, близких родственников, лиц, которые состоят с ним в близком родстве либо свойстве, а также лиц, жизнь, здоро­вье и благополучное состояние которых заведомо, для виновного в преступном деянии, дороги потерпевшему из-за сложившихся жизненных личных отноше­ний. Между тем, к примеру, Э.Ф. Побегайло к близким родственникам лица, которое осуществляет служебную дея­тельность либо выполняет обще­ственный долг, отнесены граждане, которые состоят с ним лишь в кровном родстве, а к иным родственникам — те лица, которые находятся с ним в юридическом родстве [7]. Между тем, приведённое выше правопонимание прямо противоречит положениям п.4 ст. 5 УПК РФ и разъяснениям которые были даны Пленумом ВС РФ, согласно которых к близким родственникам относятся: супруги (муж и жена), родители, дети, усыновители, усыновленные, родные братья и сестры, дедушки, бабушки, внуки и внучки. Следовательно, мы может отметить, чтов данном случае присутствует некая пробельность при определении и толковании данной уголовно-правовой дефиниции. Для достижения цели по устранению данной правовой неопределенности в этом вопросе, и для того, чтобы обеспечить единообразие как следственной, так и судебной практики целесообразным решением является, во-первых, корректировка определения «близкие» нижеприведённым образом: «к близким лицам гражданина, который осуществляет служебную деятельность либо выполняет общественный долг, вместе с близкими родственниками, могут быть отнесены также и лица, здоровье, жизнь, а также благополучие которых, безусловно для виновного дороги лицу, которое осуществляет служебную деятельность либо выполняет общественный долг, в силу сложившихся межличных отношений», а во-вторых, необходимость предусмотреть данную корректировку в законе. Поэтому, необходимо, либо, произвести дополнение ст.105 УК РФ, в которой описанное выше понятие употребляется впервые в УК РФ, примечанием, которое содержит расшифровку понятия «близкие», либо в соответствующих нормах произвести замену слова «близкие» следующим словосочетанием «близкие родственники, а также иные лица, жизнь, здоровье и благополучие которых заведомо для виновного являются дороги потерпевшему в силу сложившихся межличных отношений».

Проблема определения того, как между собой соотносятся понятия «особая жестокость», «издевательство», «мучения и пытки» состоит в том, что все они, прежде всего, выступают как оценочные, пересекающиеся, и таким образом, частично дублирующие друг друга. При доктринальном толковании вышеназванные понятия, которые были введены законодателем для того, чтобы выступить в виде квалифицирующих признаков, раскрываются при помощи описания, но никак не определения. К примеру, говориться о том, что «особая жестокость, как правило, проявляется и в способе действий виновного в преступном деянии, и в иных обстоятельствах, которые свидетельствуют о проявлении особой жестокости. Под понятие „особая жестокость“ попадают и такие случаи, в результате которых, при осуществлении преступных посягательств к потерпевшему лицу применяются мучения, пытки и истязания, а также любые другие способы воздействия, результатом которых является причинение потерпевшему особых страданий (к примеру, нанесение множества телесных повреждений, прижигание тела огнём либо током, продолжительное по времени лишение пищи либо воды и т.д.)» [11, с. 121]. Оценка характеристик рассмотренных понятий в литературе по юриспруденции, высказанных учеными, делает возможным сформировать вывод о том, что суть особой жестокости фактически одна и та же для абсолютно всех насильственных преступлений, в которых особая жестокость выступает именно обстоятельством, которое отягчает наказание. Вследствие этого, мы можем полностью согласиться с точкой зрения, высказанной П.Ю. Константиновым [4, с. 8] о том, что необходимо исключить упоминание издевательства, мучения и садизма из п.«и» ч.1 ст.63 и п.«б» ч.2 ст.111 УК РФ, т.к. обобщающим понятием особой жесткости связаны все перечисленные элементы.

Беспомощное состояние потерпевшего свидетельствует нам о том, как виновный относился к потерпевшему (т.н. субъективная характеристика совершенного преступления). В литературе по юриспруденции учёными высказывается мнение о том, что существует возможность учета состояния беспомощности потерпевшего вследствие тяжелого опьянения (алкогольного, наркотического или лекарственного), обморока либо сна как квалифицирующего признака, однако, до сих пор какой либо единообразной практики судов и следственных органов по этому аспекту нет. Единство мнений по рассматриваемому проблемному вопросу отсутствует и в среде ученых-криминалистов. Во всяком случае, бесспорным является лишь одно обстоятельство, а именно — отношение субъекта совершенного преступления к своему деянию. Для того, чтобы квалифицировать совершенное преступное деяние по п.«б» ч.2 ст.111 УК РФ виновный обязательно должен был осознавать беспомощное состояние потерпевшего. Здесь необходимо сделать акцент на том, что законодателем в самой норме говорится о том, что виновный должен был быть заведомо осведомлён о беспомощном состоянии потерпевшего, т.е. указанная беспомощность состояния должна стать явной для виновного ещё до начала осуществления объективной стороны данного вида преступления. В ином же случае, к примеру, когда беспомощность потерпевшего наступила в процессе совершения преступления, действия виновного никак не могут квалифицироваться по п.«б» ч.2 ст.111 УК РФ.

Предусмотренный п.«а» ч.3 ст.111 УК РФ, признак по которому квалифицируется умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, при рассмотрении преступных деяний следует разделять на совершение данного преступления, во-первых, группой лиц либо группой лиц по предварительному сговору, а во-вторых, организованной преступной группой, причём последнее обладает наибольшей степенью общественной опасности в части умышленного причинения тяжкого вреда здоровью человеку, что признаётся и самим законодателем. Это обусловлено теми обстоятельствами, что, с одной стороны, в абсолютном большинстве норм содержащихся в Особенной части УК РФ, предусматривающих совершение преступления организованной преступной группой, данный признак выделяется как отдельный и особо квалифицирующий признак, в то время, как совершение преступного деяния группой лиц либо группой лиц по предварительному сговору выступает только как квалифицирующий признак составов тех же видов преступлений; а с другой стороны, исполнителями (а равно и соисполнителями) преступлений, которые совершены группой лиц либо группой лиц по предварительному сговору, на практике могут быть признаны только те лица, которые участвовали непосредственно в самом процессе совершения преступления, а исполнителями (а равно и соисполнителями) преступления, которое было совершено организованной преступной группой, — все лица, которые являются членами данной группы, участвующие не только в непосредственном совершении, но также и в подготовке или организации данного преступления, а также руководящие им. Таким образом, мы считаем, что признак, который состоит в совершении преступления совершенной организованной преступной группой, необходимо предусмотреть в ч.4 ст.111 УК РФ, попутно исключив его из п.«а» ч.3 ст.111 УК РФ.

Представляется, что внесение предложенных изменений в ст.111 УК РФ на практике будет способствовать повышению эффективности правосудия и обеспечению полного единообразия судебной практики по делам об умышленном причинении вреда здоровью.

Список используемых источников

  1. Конституция РФ (принята всенародным голосованием 12.12.1993) // СЗ. 2014. № 31. ст. 4398.
  2. УК РФ РФ: ФЗ от 13.06. 1996 г . № 63-ФЗ (в ред. от 06.07.2016 № 375-ФЗ) // СЗ РФ. 1996. № 25. ст. 2954.
  3. Иванцова Н. В. Насилие против личности в уголовном законодательстве / Под ред. Шишова О. Ф. Чебоксары, 2003. 120 с.
  4. Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на квалификацию убийства // Законность. 2001. № 9. С. 7-10.
  5. Красиков А.Н. Преступления против личности: учеб. Саратов: Саратовский университет, 1999. 342 с.
  6. Осокин Р.Б. О необходимости разработки концептуальных основ противодействия преступлениям против общественной нравственности // Вестник Тамбовского университета. Серия Гуманитарные науки. Тамбов. 2011. Вып. № 3 (№ 95). С. 236-239.
  7. Побегайло Э.Ф. Избранные труды. — СПб: Юридический центр Пресс, 2008. 1066 с.
  8. Познышев С.В. Основныя начала науки уголовнаго права: Общая часть уголовнаго права. М.: Издание А.А.Карцева, 1912. 653 с.
  9. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. Т. 1. СПб.: Гос. Тип., 1902. 823 с. Репринтная копия
  10. Тищенко Е.В. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика умышленного причинения тяжкого вреда здоровью: Дис. . канд. юр. наук. Ростов н/Д, 2001. 145 с.
  11. Уголовное право. Особенная часть: учеб. / Под ред. А.И. Чучаева. М.: Проспект, 2015. 548 с.
  12. Фоницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Т. 1. / Под ред. А.В. Смирнова СПб.: Альфа, 1996. 607 с.
  13. О судебной пра ктике по делам об убийстве (ст.105 УК РФ): Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 27.01.1999 г. № 1 // Бюллетень ВС РФ. 1999. № 3. С. 2-5.

Український юридичний портал

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином Ук­раїни на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторкан­ності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяль­ності проти України, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин Ук­раїни, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і доб­ровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Частина 1 ст. 111 КК визначає державну зраду як діяння, умисно вчи­нене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності і державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Отже, державна зрада має кілька безпосе­редніх об’єктів, кожен з яких складає суспільні відносини в сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.

2. Об’єктивна сторона державної зради може виявлятися в різних фор­мах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій дер­жаві або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, ко­ли особа почала надавати допомогу ворогові. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину — в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — друга форма державної зради — це передача або збиран­ня з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представ­никам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам до­помоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа — за завданням іноземної держа­ви чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності мо­же виявлятися в сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укриття розвідника або його спорядження, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією формою охоп­люються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх пред­ставників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший зло­чин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, пося­гання на життя державного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність повинна наставати за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 КК).

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли осо­ба фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній ор­ганізації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти Ук­раїни.

3. З суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Конкретні мотиви і мета не є обов’язковими ознаками державної зради і можуть бути різними.

4. Суб’єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) — ним може бути тільки громадянин України, який досяг до вчинення злочину шістнадцяти років. Співучасниками (співвиконавцями, організаторами, підбурювачами, пособниками) можуть бути й інші особи (див. коментар до ст. 27 розділу VI Загальної частини КК).

5. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримінальної відповідальності громадянина України, якщо він на вико­нання злочинного завдання іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив про свій зв’язок з ними та про отриман­ня завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов’язкову сукупність трьох умов: 1) отримання громадянином України злочинного завдання від іноземної держави, іноземної організації, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам дер-

жавної влади про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною ор­ганізацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об’єктивно, реально особа могла виконати за­вдання: нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значен­ня не мають (каяття чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 111. Державна зрада

  1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороно­здатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

  1. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам держав­ної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.
  1. Частина 1 ст. 111 КК визначає державну зраду як діяння, умисно вчинене громадяни­ном України на шкоду суверенітетові (ст. 5 Конституції України), територіальній ціліснос­ті та недоторканності (див. коментар до ст. 110 КК), обороноздатності (ст. 1 Закону Укра­їни «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р., в редакції Закону України від 5 жовтня 2000р. //ВВРУ. — 2000. — № 49. — Ст. 420) і державній (стан захищеності державної влади), економічній (стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і ви­користанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях) чи інформаційній (стан інформації, у якому забезпечується збере­ження визначених політикою безпеки властивостей інформації) безпеці України. Отже, державна зрада має кілька безпосередніх об’єктів, кожен з яких складає суспільні відноси­ни у сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.
  2. Об’єктивна сторона державної зради може виражатися в різних формах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії

ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у пере­ході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допо­моги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуаль­ний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони аналі­зованої форми державної зради є час вчинення злочину — в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту. Поняття воєнного стану визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 червня 2000 р. (ВВРУ. — 2000. — № 28. — Ст. 224). Збройним конфліктом визнається украй гостра форма вирішення суперечнос­тей між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили.

Шпигунство — друга форма державної зради — це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у про­веденні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа — за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога у проведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укритті розвідника або його спорядження, вер­буванні агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією фор­мою охоплюються й випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх пред­ставників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя дер­жавного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність повинна настава­ти за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 чи 112 КК).

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактич­но почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представ­никам у проведенні підривної діяльності проти України.

  1. Із суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою державної зради є мета — заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформацій­ній безпеці України.
  2. Суб’єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) — ним може бути тільки гро­мадянин України, який досяг до вчинення злочину 16-ти років (поняття «громадянин України» — див. коментар до ст. 7КК). Співучасниками (співвиконавцями, організа­торами, підбурювачами, пособниками) можуть виступати й інші особи (див. коментар до ст. 27розд. VI Загальної частини КК).
  3. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримі­нальної відповідальності громадянина України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної організації чи її представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив про свій зв’язок з ними та про отримання завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов ’язкову сукупність двох умов: 1) невчинення громадянином України жодних дій на виконання злочинного за­вдання, отриманого від іноземної держави, іноземної організації, їх представників;

  1. добровільна заява органам державної влади про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об’ єктивно, реально особа могла виконати завдання і нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значення не мають (каят­тя чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Коментар до статті 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Об’єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері,

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів

(в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науковотехнологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека — це відсутність загрози, стан захищеності життєво важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави. Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об’єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов’язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв’язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність — це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

2. З об’єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехідна бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває У стані війни або збройного конфлікту. В конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в .інтересах ворога певні дії на

шкоду України. Один лише факт надання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готуванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави суспільне небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад диверсії, посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. Ill і, відповідно, ст. ст. 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан — це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих ЇЇ місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, Її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує, зокрема, в часових межах від дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України стану війни і до дня і часу оголошення Верховною Радою України за поданням Президента України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану — у разі фактичного початку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. В контексті ст. 111 це поняття є юридичним синонімом до поняття бойова обстановка, зміст якого розкрито у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характеру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України, Проте перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина України до угруповань терористичного характеру, диверсійних загонів, які розпалюють прикордонні конфлікти, порушують недоторканність морського простору України тощо,

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а поєднаний з переправленням людини (наприклад, воєначальника або відомого вченого в галузі озброєння) через державний кордон України для сплатної передачі з метою, наприклад, використання у збройних конфліктах чи експлуатації її праці, — за ст. ст. 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об’єктивну і-суб’єктивну сторони див. коментар до ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України. Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов’язану:

зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у міжнародну політику України (наприклад, несанкціоноване відповідними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобальних міждержавних форумів);

з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетнічних та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних формувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

зі спробою зміни території України (організація не передбачених Конституцією України референдумів тощо);

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе оборонне’значення, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до сучасних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації «особливої важливості», підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов’язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав (ініціювання розірвання торговельних зв’язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об’єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів, наприклад дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізованих ‘формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов’язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом скоєння інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати свою лояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомогою цього встановити зв’язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної організації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насильницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 1Ї1.

Іноземна держава — це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111, слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну («тіньовий» уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації — це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної Держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без громадянства.

3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. коментар до ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується у державній зраді, має, крім українського, ще -й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України. Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111, — за відповідними іншими статтями Особливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 114, діяння може бути кваліфіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, будучи громадянином України, а протягом іншого періоду — будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що становлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за ст. ст. 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іноземної організації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних справах судам України у зв’язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами (див. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи службове становище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями

винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112). Окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. Так, при вчиненні цього злочину у першій його формі мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації. Наприклад, такі дії, передбачені ст. ст. 427, 429, 431, 430, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як готування до злочину, передбаченого ст. 111.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Ч. 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності; 1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосування на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу — лише виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв’язок і отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовився від продовження реалізації свого наміру, то — незалежно від того, заявив він органам державної влади про вказаний зв’язок або не зробив цього, — підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має бути закрита за п, 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111, Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відповідальності за ст. ї 11. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив’язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв’язку, то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності протиправності як обов’язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання,

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить Її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила Її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення досудового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, — органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час перебування громадянина України за КОРДОНОМ такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Конституція України (п. 9 ч. 1 cm. 85, n. 19 ч-. 1 cm. 106). Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 p. (п. п. 1 і 2

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 p. (cm. 1, 17). Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 p. (cm. ст. 1, 5).

Закон України «Про громадянство України » в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. ї). мнцепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвале-

на постановою ВР № 3/97-ВР від 16 січня 1997 p.

положення про дипломатичні представництва та консульські установи інозе-

мних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від

Смотрите еще:

  • Зарегистрировать ооо в железнодорожном Регистрация организаций Регистрация организаций и предпринимателей осуществляется по всей территории России УДАЛЕННО, без посещения налоговой инспекции и нотариуса. Регистрация любых […]
  • Ст 235 гк рф с комментариями 2018 Статья 235. Основания прекращения права собственности 1. Право собственности прекращается при отчуждении собственником своего имущества другим лицам, отказе собственника от права […]
  • Книга 6 гражданского кодекса 2004 года наследственное право Наследственное право Наследственное право вне всяких сомнений относится к одному из старейших и низменных составляющих гражданского права. За редким исключением понятия наследования, […]
  • Ст 111 ч 2 п з ук рф удо удо ст. 111 ч. 1 Мужа осудили на 2 года. Ст. 111 ч. 1. отсидел 8 мес (1/3). Писали по поправкам ст. 15 п. 6 — не прошли. Что можно сейчас делать чтобы его освободили раньше. удо насколько […]
  • За которое время можно получить рвп Срок подачи документов на ВНЖ после получения РВП Скажите пожалуйста,через какое время,после получения РВП,можно подать документы на ВНЖ? Полгода?Сколько нужно прожить с РВП? И РВП […]
  • Письмо чебурашки написать Письмо для Чебурашки Что бы использовать скачанный продукт «Письмо для Чебурашки. Электронная версия» необходимо купить ключ активации. Все купленные ключи активации доступны […]
  • Юрист нана Яковлев Денис Сергеевич Адвокат , 20 000 грн Неполная занятость, удаленная работа. Возраст: 37 лет Город: Кривой Рог Готов переехать в: Днепр, Запорожье Контактная информация Соискатель […]
  • Ст111 ч1 ук рф является тяжкой Назначьте наказание Б. За преступления, предусмотренные ч.1 ст.111 УК и ч.1 ст.105 УК РФ, а затем определите окончательное наказание Б. По совокупности (минимальное и максимальное) По […]
admin

Обсуждение закрыто.