Ст 37 цпк

Цивільний процесуальний кодекс України
Стаття 37. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи

1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

2. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

3. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

4. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

5. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

6. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з виключними обставинами у цій справі.

Науково-практичний коментар до ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших ви­ падках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ ника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб’єктного складу учасників спору. Згідно

з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну сторони у спірному або встановленому судом правовідно шенні у разі її вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.

2. Новий суб’єкт права або обов’язку може сприймати права і обов’язки правопопередника повністю або частково. Залежно від цього розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті фізичної особи і припинення юридичної особи, а сингу­лярне -у разі заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи, у відносинах, щодо яких виник спір про право, у суді.

3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від за­ міни неналежної сторони, суд припиняє провадження у справі до вступу або притягнення у справу правонаступника (статті 201, 203, 204 ЦПК). Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає й у тому, що при заміні неналежної сторони про­вадження у справі починається заново, а при правонаступництві -поновлюється. Це обумовлено тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника такою ж мірою, в якій вони були обов’язкові і для правопопередника. Правонаступник ніби продовжує брати участь у справі свого правопопередника, а тому і процес продов­ жується, а не починається заново.

4. Процесуальне правонаступництво можливе у будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження. Так, відповідно до коментованої статті та ст. 201 цього Кодексу, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі в суді апеляційної та касаційної інстанції для вступу у справу правонаступника у разі смерті сто­рони за вимогами, у яких закон допускає правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, яка є стороною у справі.
В юридичній літературі і судовій практиці іноді вважають немож­ ливим зупинення провадження вищестоящими судами при пере­ гляді судових постанов. Але, по-перше, ст. 201 ЦПК має значення загального правила, тобто такого, яке поширюється і на всі стадії позовного провадження, і на всі стадії окремого провадження, апе­ ляційного і касаційного провадження і т. ін. По-друге, коментована стаття прямо вказує на можливість правонаступництва у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому провадженні. Так, згідно з п. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провад­ ження підлягає обов’язковому зупиненню у разі смерті стягувача або боржника, оголошення померлим або визнання безвісно від­ сутніми стягувана чи боржника, або припинення юридичної особи. Заміну сторони виконавчого провадження здійснює суд у порядку ст. 378 ЦПК (див. коментар до даної статті).

5. У провадженні справи при вирішенні питання про правонас-тупництво необхідно враховувати, що у тих випадках, коли ма­теріальне правовідношення тісно пов’язане з особою його суб’єкта, правонаступництва у матеріальному правовідношенні бути не може, а тому не може бути і процесуального правонаступництва.

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 37 Цивільного процесуального кодексу України

1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну персонального складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво застосовується лише щодо сторін або третіх осіб (обох видів).

Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.

2. Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне — заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника (див. коментар до ст. 201 ЦПК).

Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні провадження в справі починається заново, а при правонаступництві — продовжується. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов’язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується.

4. Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. У тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають. Водночас допускається правонаступництво у справі за позовом про переведення прав та обов’язків покупця при порушенні права переважної купівлі частки у праві спільної сумісної власності, оскільки дане право за своєю природою є майновим.

Якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, провадження у справі закривається на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК.

5. Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК. Так, ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в даній ситуації під припиненням юридичної особи слід розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.

Якщо юридична особа припинилася шляхом поділу, слід з’ясовувати, хто саме є її правонаступником в частині спірних правовідносин. Для цього слід витребовувати статут юридичних осіб — правонаступників, рішення про поділ та розподільчий баланс (акт). Якщо зазначені документи не дають підстав для однозначного висновку про особу правонаступника, до участі у справі слід залучати усіх правонаступників, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями припиненої юридичної особи.

6. Заміна кредитора чи боржника у зобов’язанні регулюється ЦК. Так, відповідно до ст. 512 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

Проте кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Зокрема, ст. 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Що ж до заміни боржника, то ст. 520 ЦК передбачає, що боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

7. Правонаступників може бути декілька. Кожен з них вправі вступити у справу замість особи, котра вибула. З цих підстав може виникнути процесуальна співучасть навіть у випадку, коли її не було під час подання позову.

Між правонаступниками може виникнути судовий спір щодо обсягу правонаступництва. Так само первісний позивач може доводити безпідставність правонаступництва. До вирішення цих спорів суд зобов’язаний зупинити провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 201 ЦПК. Заміна первісного позивача кількома правонаступниками або ініціювання судових спорів між первісним позивачем і правонаступником може спричинити затягування розгляду справи.

Це може призвести також до зміни підвідомчості, особливо коли спір виник між фізичною та юридичною особою. Якщо фізична особа — позивач уступає свої вимоги юридичній особі (навіть своєму підприємству), то справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і відповідно до п. 1 ст. 205 ЦПК провадження у справі закривається.

Такий прийом використовується, наприклад, якщо позивач відчуває, що програє справу. Після заміни його юридичною особою провадження у справі закривається. Розгляд справи в господарському суді розпочинається заново, отже, процесуального правонаступництва не відбувається. Фактично позивач отримує другий шанс.

8. Залучення правонаступника відбувається ухвалою суду за заявою правонаступника або з ініціативи суду. Ухвала суду з цього питання оскарженню не підлягає.

Суд може відмовити у допуску до участі у справі правонаступника, якщо не надано доказів правонаступництва.

Суд може залучити правонаступника (як позивача, так і відповідача) і тоді, коли він не бажає вступати у справу, адже його процесуальний статус залежить не від особистого волевиявлення, а зумовлений участю у справі правопопередника. У кожному випадку суд може вирішувати це питання після одержання доказів правонаступництва. Якщо правонаступників (спадкоємців) декілька, залучаються вони усі, незалежно від обсягу правонаступництва (частки у спадковому майні). Слід мати на увазі, що кожен правонаступник може мати різну правову позицію щодо спору і кожному з них суд повинен забезпечити процесуальне право на участь в судовому засіданні. Тому незалучення когось з правонаступників є істотним порушенням норм процесуального права, яке може призвести до скасування судового рішення.

9. Правонаступник користується усіма процесуальними правами правопопередника, але не зобов’язаний дотримуватися його процесуальної стратегії. Він, зокрема, може відмовитися від позову, змінити підстави або предмет позову, відкликати позовну заяву, визнати позов, навіть якщо б ці дії суперечили намірам правопопередника.

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб’єктного складу учасників спору. Згідно з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи в спірному або встановленому судом право відношенні у разі їх вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво стосується лише сторін або третіх осіб.

2. Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне – заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника (див. коментар до ст. 201 ЦПК).

Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні провадження в справі починається заново, а при правонаступництві – поновлюється. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов’язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується.

4. Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.

5. Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. При цьому необхідно враховувати, що в тих випадках, коли матеріальне право відношення тісно пов’язане з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають.

6. Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК.

7. Заміна кредитора чи боржника у зобов’язанні регулюється ЦК наступним чином. Так, ст. 512 ЦК вказує, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

Проте кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Зокрема, ст. 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Що ж до заміни боржника, то ст. 520 ЦК передбачає, що боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

8. Правонаступників може бути декілька. Кожен з них вправі вступити у справу замість особи, котра вибула. З цих підстав може виникнути процесуальна співучасть навіть у випадку, коли її не було під час подання позову.

Між правонаступниками може виникнути судовий спір щодо обсягу правонаступництва. Так само первісний позивач може доводити безпідставність правонаступництва. До вирішення цих спорів суд зобов‘язаний зупинити провадження у справі на підставі ч.4 ст. 201 ЦПК. Таким чином заміна первісного позивача кількома правонаступниками або ініціювання судових спорів між первісним позивачем і правонаступником може використовуватися також для затягування розгляду справи.

Цей тактичний прийом може використовуватися також для зміни підвідомчості, особливо коли спір виник між фізичною і юридичною особою. Якщо фізична особа – позивач уступає свої вимоги юридичній особі (навіть своєму підприємству), то справа стає не підвідомча суду і відповідно до п.1 ст.205 ЦПК провадження у справі закривається.

Такий прийом використовується, наприклад, якщо позивач відчуває, що програє справу. Після заміни його юридичною особою провадження у справі закривається. Розгляд справи в господарському суді розпочинається заново, отже процесуального правонаступництва не відбувається. Фактично, позивач отримує другий шанс.

Є ще один цікавий момент. В господарському процесі як джерело доказів не використовуються показання свідків. Тому якщо в загальному суді позивач міг програти саме через ці докази, то в господарському процесі вони йому не загрожують. Витребувати та приєднати показання свідків, отримані загальним судом, господарський суд також не може, адже буде порушено принцип безпосередності судового розгляду.

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб’єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво— це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов’язки у спірних правовідносинах.

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, однак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах. На відміну від матеріального правонаступництва, процесуальне має ряд особливостей, обумовлених характером участі у процесі, сукупністю процесуальних прав та обов’язків, якими наділені сторони.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб’єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб’єктом правовідносин; припиненні юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов’язку іншої особи. Новий суб’єкт права або обов’язку може прийняти права та обов’язки свого правонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смерті сторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною в матеріальних правовідносинах, а отже, І процесуальним правонаступником у цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступки вимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво в матеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.

На відміну від цивільного матеріального правонаступництва, яке поділяється на універсальне (загальне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов’язків попередника без будь-яких винятків.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника (ст. 201 ЦПК).

Для настання процесуального правонаступництва правонаступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб’єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоцтво про право на спадщину, Інші документи, які підтверджують перехід прав та обов’язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов’язків, які мав його попередник. Також для нього є обов’язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу (зміна предмета або підстави позову, відмова від частини позовних вимог тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто до процесуальних правонаступників переходять усі нездійснені й нереалізовані права попередника на момент вступу до справи і, виходячи з дії принципу диспозитивності, вони можуть вільно ними розпоряджатися.

Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб.

Цивільне процесуальне правонаступництво по суті є заміною однієї сторони на іншу, подібно до заміни неналежної сторони, однак має ряд відмінностей від останньої. Процесуальне правонаступництво може застосовуватися при заміні позивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони — тільки щодо відповідача. При заміні неналежної сторони її дії не спричиняють жодних правових наслідків для належної. За умови процесуального правонаступництва усі процесуальні дії правопопередника є обов’язковими для правонаступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві — продовжується. Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях процесу, заміна неналежної сторони — тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.

МЕЖІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

Питання процесуального правонаступництва, як складової цивільних процесуальних правовідносин з регулярною періодичністю виступає об’єктом уваги як з боку науковців так і практикуючих юристів. Процесуальному правонаступництво в Цивільному процесуальному кодексі України (далі ‒ ЦПК України) присвячено дві правові норми ‒ ст. 37 та ст. 201.

В даній статі ми запинимось на науковому аналізі процесуального правонаступництва як процесуального явища та спробуємо дослідити практичні аспекти його застосування.

В доктрині цивільного процесуального права питання процесуального правонаступництва з різних позицій досліджувались такими науковцями як: С.С. Бичкова, П.Ф. Єлісейкін, В.В. Комаров, С.Я. Фурса, Ю.С. Червоний, Є.О. Харитонов, Д.М. Чечот, М.С. Шакарян, М.Й. Штафан та інші. З огляду на відсутність законодавчого визначення категорії «процесуальне правонаступництво» науковці-процесуалісти намагалися та намагаються запропонувати власне бачення окремих проявів вказаного правового явища. Наведемо найбільш вдалі на наш погляд і такі, що відповідають змісту ст. 37 ЦПК України визначення досліджуваної категорії.

С.С. Бичкова процесуальне правонаступництво визначає як заміну сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі [1, с. 104]. В.В. Комаров пропонує під процесуальним правонаступництвом розуміти заміну в процесі особи, що є стороною, іншою особою з переходом до неї всіх процесуальних прав та обов’язків [2, с. 82]. С.Я. Фурса та Є.І. Фурса пропонують наступне визначення досліджуваної категорії. Процесуальне правонаступництво ‒ це заміна сторін або третіх осіб (правопопередників) іншою особою (правонаступником) у разі вибуття з процесу суб’єкта спірних чи встановлених судом правовідносин [3, с. 173].

В доктрині цивільного процесуального права існують також інші визначення процесуального правонаступництва, проте більшість з них в повній мірі відповідають змісту положень закріплених в ст. 37 ЦПК України.

Перейдемо до правового аналізу ч. 1 ст. 37 ЦПК України. В цій частині визначено, що «у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу».

Аналізуючи вказану частину спробуємо дослідити ї зміст з позиції реалізації в ній принципів диспозитивності та імперативності цивільного процесу. Вважаємо, що досліджувана частина ст. 37 ЦПК України є класичним прикладом симбіозного прояву вказаних принципів. Диспозитивність ч. 1. ст. 37 ЦПК України проявляється крізь призму згадуваного в цій нормі суб’єктного складу, а саме: відповідна сторона (позивач або відповідач) або третя особа. Іншими словами, процесуальне правонаступництво стосується трьох учасників цивільного процесу: позивача, відповідача та третьої особи.

С.С. Бичкова вважає, що положення досліджуваної нами частини відповідної норми можна також поширювати на заявників і заінтересованих осіб у справах окремого провадження, на заявника (стягувача) і боржника у справах наказного провадження, за умови, що відповідні правовідносини допускають правонаступництво [4, с. 226].

Підтримуючи вказану пропозицію зазначимо, що заміна вибулих з процесу позивача або третьої особи правонаступниками можливе виключно за згодою останніх. Саме в цьому проявляється принцип диспозитивності цивільного процесу, адже примушування вказаних правонаступників до вступу в справу не буде відповідати всім законам логіки. Звернення до суду особи було і залишається її правом, а тому нормативне положення «суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони» не відповідає змісту інших норм ЦПК України, які закріплюють диспозитивний статус позивача та третьої особи в цивільному процесі.

Імперативний зміст досліджуваної норми полягає в тому, що заміна відповідача, який вибув із процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього. Так, прийняття спадкоємцем спадщини засвідчує факт прийняття ним всіх прав та обов’язків (за винятком прав та обов’язків, що не входять до складу спадщини), що на день її відкриття належали спадкодавцеві. Всі права та обов’язки також включають відповідні обов’язки, що належали правопопереднику (відповідачу) під час розгляду цивільної справи. Таким чином, нормативне положення «суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони» притаманне саме для правонаступника відповідача, а тому заміна вибулого з процесу відповідача правонаступником відбувається без згоди останнього.

Окремої уваги заслуговують положення закріплені в ч. 2 досліджуваної нами норми, а саме: «Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив».

Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 37 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що правонаступник завжди продовжує участь у справі правопопередника і до нього переходять усі процесуальні права та обов’язки, що належали особі, яка вибула із цивільного процесу. Наприклад, правонаступник вибулого з процесу позивача продовжує участь у справі, а всі дії, у тому числі розпорядчі, вчинені у процесі правопопередником до вступу у справу правонаступника, є обов’язковими для останнього. При цьому в нормі робиться наголос на тому, що усі дії, вчинені правопопередником є обов’язковими для правонаступника так само, як вони були обов’язковими для правопопередника.

Ще раз наголосимо, ч. 2 ст. 37 ЦПК України визначає обов’язковість раніше вчинених дій не звужуючи їх до певного чітко окресленого обсягу.

Виникає питання, чи має право правонаступник вибулого позивача після його вступу у справу вимагати розширення суб’єктного складу у справі шляхом залучення додаткового співвідповідача? Відповідь на вказане питання спробуємо знайти у рішенні Подільського районного суду м. Києва від 17.03.2015 р. по цивільній справі 758/7572/13-ц [5] та рішенні Апеляційного суду м. Києва від 26.05.2015 р. (справа № 22-Ц-796/7195/2015) [6] ухвалених в межах одного позовного провадження.

Фабула справи: Ірина Г. звернулась з позовом до Ігоря Б. з позовною заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної залиттям квартири. В процесі розгляду справи Ірина Г. померла. Її правонаступником став Олександр П., який шляхом подання уточненої позовної заяви залучив в якості співвідповідача Миколу Б. та просив стягнути з них солідарно заподіяну ними шкоду. Судом позов було задоволено та стягнуто солідарно з Ігоря Б. та Миколи Б. заподіяну матеріальну та моральну шкоду. Апеляційний суд м. Києва розглянувши апеляційну скаргу відповідача Ігоря Б. виніс рішення, яким позов задовольнив частково відмовивши у задоволенні позову саме до Миколи Б., вказавши на неправильний висновок суду першої інстанції щодо залучення до участі у справі відповідача Миколи Б. і солідарного стягнення з нього матеріальної і моральної мотивуючи тим, що в суд з позовом зверталась Ірина Г. лише до Ігоря Б., а залучений до справи правонаступник Олександр П. має діяти лише в межах заявлених останньою вимог.

Вважаємо, що колегія Апеляційного суду м. Києва при ухваленні свого рішення обмежилась лише посиланням на власне внутрішнє переконання не підкріпивши його відповідними нормами ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Ірина Г. звернулась до суду з позовною заявою визначивши свої позовні вимоги до Ігоря Б. Звернення до суду було правом позивача (ст. 3 ЦПК України). Очевидно, що в процесі розгляду справи позивачка брала участь у вчиненні комплексу процесуальних дій, які після її смерті в повному обсязі перейшли до правонаступника Олександра П., який набув статусу позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. На нашу думку, Олександр П. як позивач мав право на подання заяви про залучення співвідповідача, і її задоволення було здійснено судом у відповідності до процесуального законодавства. Змістовний аналіз ст. 33 та 37 ЦПК України не передбачає того, що правонаступник повинен діяти лише в межах заявлених вибулим позивачем позовних вимог. Ми не заперечуємо проти того, що процесуальні дії вчинені позивачем при розгляді справи є обов’язковими для його правонаступника, проте не погоджуємось, що викладені в позовній заяві вимоги є «діями». Діями є подання позовної заяви, її уточнення або відмова від позову. Відсутність у суду апеляційної інстанції чіткої мотивації ухваленого рішення свідчить про наявність необґрунтованого внутрішнього переконання, яке виходить за межі положень цивільного процесуального законодавства позбавляючи дотримання вимог закону та єдності судової практики при застосуванні законодавства.

1. Бичкова С.С. Процесуальне правонаступництво: поняття і передумови виникнення/ С. С. Бичкова // Вісник Академії митної служби України. Серія «Право». 2010 р. № 2 (5). ‒ Д.: Акад. митної служби України, 2010. ‒ С.102-107

2. Цивільне процесуальне право України / за ред. В. В. Комарова. ‒ Х. : Основа, 1992. ‒ 416 с.

3. Фурса С. Я. Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар : у 2 т. / Фурса С. Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. ‒ К. : Видавець Фурса С.Я. ; КНТ, 2006. ‒ Т. 1. ‒ 912 с.

4. Бичкова С. С. Окремі аспекти процесуального правонаступництва / С. С. Бичкова // Право і безпека. ‒ Х.: Харк. нац. ун-т внутр. Справ. ‒ 2010. ‒ № 3. ‒ С. 224-228.

Смотрите еще:

  • Фсс ликвидация ооо Уведомление в ФСС о ликвидации ООО (образец) Обновление: 9 августа 2017 г. Образец уведомления ПФР о ликвидации ООО Образец такого документа, как уведомление в Фонд соцстраха (ФСС) о […]
  • Можно ли уволить человека на больничном по собственному желанию Можно ли уволить работника, находящегося на больничном Актуально на: 27 сентября 2018 г. Ответ на вопрос об увольнении в период действия больничного листа зависит от того, сам ли работник […]
  • Оформление машины в наследство Оформление машины в наследство Получите квалифицированную помощь прямо сейчас! Наши адвокаты проконсультируют вас по любым вопросам вне очереди. Переоформление автомобиля в ГИБДД по […]
  • Деньги в долг за расписку от частных лиц мурманск Деньги в долг от частного лица в городе Мурманск Сегодня для многих граждан в нашей стране одной из главных проблем в жизни являются финансовые трудности, и люди первым делом пытаются их […]
  • Защита авторских смежных и патентных прав Защита авторских и смежных прав в России В качестве одного из важнейших институтов права интеллектуальной собственности в России выступает авторское право. Данный термин включает в себя […]
  • Картинка украли деньги Уфимец украл деньги в магазине и попытался скрыться на такси Уфимец украл деньги в магазине и попытался скрыться на такси Фото: Андрей Старостин УФА, 17 июл 2016. /ИА «Башинформ», […]
  • Саратов военный комиссариат фрунзенского района Военкоматы Саратова: адреса и телефоны На данной странице находятся адреса и контактные телефоны военных комиссариатов в Саратове. С помощью данного списка вы можете с легкостью найти […]
  • Конституционное право как учебная дисциплина система Система учебной дисциплины (учебного курса) государственного (конституционного) права РФ. 731 Учебная дисциплина полностью базируется на науке конституционного права и, как правило, […]
admin

Обсуждение закрыто.

Proudly powered by WordPress | Theme: Stacy by SpiceThemes