162 ст часть 2

162 ст часть 2

Кримінальний кодекс України (КК України). Науково-практичний коментар.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.

2. Його предметом може бути житло або інше володіння особи.

У контексті цієї статті житлом фізичної особи слід визнавати житловий будинок, квартиру, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Інше, крім житла, володіння особи — це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т. ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспортний засіб).

3. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, особа без громадянства або іноземець. Порушення встановленого законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162. Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повноважень або інший злочин.

4. З об’єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі:

1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи;

2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку;

3) незаконного виселення;

4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

У всіх випадках злочин характеризується незаконним способом вчинення. Тобто, за певних підстав і умов проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, виселення особи тощо є правомірними. Кримінально караного характеру вони набувають саме у зв’язку з незаконністю їх здійснення.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Незаконний огляд — це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням встановленого законом порядку. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.

Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т. ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі або забезпечення цивільного позову, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без вмотивованої постанови судді, без участі понятих, без складання протоколу, без роз’яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.

Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Відповідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваженою на те особою.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін «інші дії» дає підстави говорити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння громадянина.

Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т. ч. шляхом проведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи обшуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

7. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюється будь-яке фізичне насильство. Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 162 та статтями 115, 119, 121, ч. 2 ст. 122.

Порушення недоторканності житла, вчинене службовою особою, є спеціальним видом перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності останніх. Якщо порушення недоторканності житла вчинювалося службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і частинами 2 чи 3 ст. 365.

Конституція України (ст. 30, п. 13 розділу XV «Перехідні положення»).

Житловий кодекс України від 30 червня 1983 р. (статті 94, 97, 99, 109 — 117, 124, 132, 148, 157, 169).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 379 — 383).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (розділи 16, 17).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 року (ст. 27).

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (ст. 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 30).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 15).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» (п. 17).

Порушення недоторканності житла

(ст. 162). Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянинові недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є конституційне право громадянина на недоторканність житла.

Об’єктивна сторона злочину виражається в діях, які полягають: у незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особи проти його волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному законодавству. Проникнення до житла сторонніх можливо лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений з порушенням Кримінально-процесуального кодексу України України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, за відсутності постанови суду щодо провадження обшуку).

Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що вступило в законну силу.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності.

Цей злочин вважається закінченим з моменту здійснення однієї з указаних у цій статті дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 — і службова особа.

У частині 2 ст. 162 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або з застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне для життя і здоров’я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства. Погроза має бути реальною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 162 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недо­торканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого во­лодіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пору­шує конституційне право громадянина на недоторканність житла. Під пору­шенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у виконанні однієї з таких дій:

а) незаконному проникненню в житло або інше володіння особи проти його волі; б) в незаконному проведенні в них огляду або обшуку; в) в незакон­ному виселенні; г) інших діях, що порушують недоторканність житла грома­дян.

4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному зако­нодавству. Під житлом слід розуміти індивідуальний житловий будинок з житловими і нежитловими приміщеннями, що до нього належать, жиле приміщення, яке належить до житлового фонду і є придатним для постійно­го чи тимчасового проживання, а також б

удь-яке приміщення, яке призна­чене для тимчасового проживання. Не має значення проміжок часу, протя­гом якого особа проживає в даному приміщенні. Потерпілим від даного зло­чину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку про­никнення у приміщення, яке належить за правом власності юридичній особі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії, за наявності необхідних підстав, можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Проникнення в житло сторонніх можливе лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірність проникнення.

5. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права, або вчинений із порушенням Кримінально-процесуального кодек­су України, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьо­му випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, про­ведення обшуку працівниками міліції за відсутності санкції суду). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і санкції прокурора. Однак згідно з п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок передба­чається змінити, і огляд житла також стане можливим лише за вмотивова­ним рішенням суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути при­мусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене неуповноваженими на те особами.

7. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності, як то: тимчасове використання житла без згоди його власника, з метою самовільного вселен­ня до чужого житла інших осіб тощо.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

9. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла гро­мадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з’ясування мотивів дозволяє відме­жувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).

10. Суб’єктом даного злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

11. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного зло­чину: 1) вчинення його службовою особою; 2) вчинення із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

12. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.

13. Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне, для життя і здоров’я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), завдання побоїв (ст. 126 КК) тощо. Як­що потерпілому спричиняється умисне середньої тяжкості тілесне ушкод­ження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей Кри­мінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на здо­ров’я та життя і за порушення недоторканності житла.

14. Погроза застосування насильства полягає в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

  1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

  1. Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про­ведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
  2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує конститу­ційне право громадянина на недоторканність житла та іншого володіння. Під порушенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.
  3. Об’єктивна сторона злочину виражається у виконанні однієї з таких дій: а) незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи проти її волі; б) неза­конне проведення в них огляду або обшуку; в) незаконне виселення; г) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.
  4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла чи іншого володіння особи всу­переч чинному законодавству. Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються тран­спортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходять­ся у володінні особи (щодо поняття «житло» також див. : п. 22 ППВСУ «Про судо­ву практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 // ВВСУ. — 2009. — № 12. — С. 9-16). Також не має значення проміжок часу, упродовж якого особа проживає в даному приміщенні.

Потерпілим від даного злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку проникнення у приміщення, яке належить на праві власності юридичній осо­бі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії за наявності до того підстав можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє або на під­ставах, визначених у законі. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення.

Якщо проникнення до житла чи іншого приміщення здійснюється з метою ви­крадення чужого майна шляхом крадіжки (ч. 3 ст. 185 КК), грабежу (ч. 3 ст. 186 КК) або розбою (ч. 3 ст. 187 КК), то додаткова кваліфікація таких дій за ст. 162 КК не по­трібна, оскільки в таких випадках проникнення є кваліфікуючою обставиною (спосо­бом вказаних злочинів) і враховується законодавцем при визначенні санкцій за їх вчинення.

  1. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це пра­ва, або вчинений із порушенням КПК, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями. Згідно із

ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток слідчий або прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із вря­туванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюють­ся у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із про­курором зобов’ язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотан­ням про проведення обшуку до слідчого судді.

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК).

  1. Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне висе­лення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судо­вого рішення, що набрало законної сили. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене не уповноваженими на те особами.
  2. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розу­міти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за ви­нятком випадків крайньої необхідності, як-от: тимчасове використання житла без згоди його власника, самовільне вселення до чужого житла інших осіб тощо.
  3. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із вказаних у цій статті дій.
  4. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Ви­нна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з’ясування мотивів дозволяє відмежувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).
  5. Суб’єктом даного злочину — може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-ти років.
  6. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: 1) вчинення його службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.
  7. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК. Щодо даної кваліфі­куючої ознаки у ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 зазначається, що злочин, відпо­відальність за який передбачена ч. 2 ст. 162 КК, являє собою спеціальний вид пере­вищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучас­ників цього злочину ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукуп­ності останніх (ПС (2001-2005). — С. 354).
  8. Під насильством слід розуміти фізичне насильство як небезпечне, так і без­печне для життя і здоров’я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушко­

дження (ст. 125 КК), нанесення побоїв (ст. 126 КК) тощо. Якщо потерпілому спричи­няється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей КК, що передбачають відповідальність за посягання на здоров’я та життя і за порушення недоторканності житла.

  1. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого за­стосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною. У вказаних випадках висловлена погроза охоплюється ознаками ч. 2 ст. 162 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК чи ст. 195 КК не потребує.

У випадках якщо особа незаконно проникла до житла спочатку одного, а потім іншого потерпілого, тобто у її діях мала місце повторність тотожних злочинів, вчине­не слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК за обома фактами незаконного проникнення до житла, а повторність розглядати згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставину, що обтяжує покарання (див.: Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 21 грудня 2010 р. // ВВСУ. — 2011. — № 5. — С. 14-15).

Статья 162 УК РФ. Разбой (действующая редакция)

1. Разбой, то есть нападение в целях хищения чужого имущества, совершенное с применением насилия, опасного для жизни или здоровья, либо с угрозой применения такого насилия, —

наказывается принудительными работами на срок до пяти лет либо лишением свободы на срок до восьми лет со штрафом в размере до пятисот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до трех лет или без такового.

2. Разбой, совершенный группой лиц по предварительному сговору, а равно с применением оружия или предметов, используемых в качестве оружия, —

наказывается лишением свободы на срок до десяти лет со штрафом в размере до одного миллиона рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до пяти лет либо без такового и с ограничением свободы на срок до двух лет либо без такового.

3. Разбой, совершенный с незаконным проникновением в жилище, помещение либо иное хранилище или в крупном размере, —

наказывается лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет со штрафом в размере до одного миллиона рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до пяти лет либо без такового и с ограничением свободы на срок до двух лет либо без такового.

4. Разбой, совершенный:

а) организованной группой;

б) в особо крупном размере;

в) с причинением тяжкого вреда здоровью потерпевшего, —

наказывается лишением свободы на срок от восьми до пятнадцати лет со штрафом в размере до одного миллиона рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до пяти лет либо без такового и с ограничением свободы на срок до двух лет либо без такового.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 162 УК РФ

1. Объективная сторона преступления в виде разбоя характеризуется как нападение, совершенное с применением насилия, опасного для жизни или здоровья потерпевшего, либо с угрозой применения такого насилия.

Для нападения характерны внезапность, стремительность, насильственный напор, стремление застать потерпевшего врасплох. Оно может быть очевидным или замаскированным, выражаться в явном или тайном воздействии на потерпевшего нервнопаралитическими, токсическими или одурманивающими средствами, введенными в организм потерпевшего против его воли или путем обмана в целях приведения в беспомощное состояние (п. 23 Постановления Пленума Верховного Суда РФ «О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое»).

2. Под насилием, опасным для жизни или здоровья, следует понимать такое насилие, которое повлекло причинение тяжкого и средней тяжести вреда здоровью потерпевшего, а также причинение легкого вреда здоровью, вызвавшего кратковременное расстройство здоровья или незначительную стойкую утрату общей трудоспособности. Насилие будет опасным для жизни и в том случае, если способ его применения создавал реальную опасность наступления смерти, хотя и не причинил никакого вреда здоровью (например, удерживание потерпевшего под водой, в загазованном помещении). Для квалификации преступления как разбоя достаточно, чтобы насилие создавало опасность как минимум для здоровья.

3. При разбое возможно не только физическое, но и психическое насилие (угроза) при условии, что виновный угрожал насилием, опасным для жизни или здоровья. О характере угрозы могут свидетельствовать высказывания виновного («убью», «зарежу», «изувечу» и т.п.) и его действия (демонстрация ножа, лезвия бритвы и т.п.).

4. Разбой в отличие от других видов хищений признается оконченным преступлением с момента начала нападения. Поскольку он имеет характер направленного воздействия, то фактически исключает возможность покушения.

5. Субъективная сторона характеризуется прямым умыслом и целью хищения чужого имущества.

6. Субъект преступления — лицо, достигшее возраста 14 лет.

7. Квалифицированный вид разбоя включает его совершение группой лиц по предварительному сговору либо с применением оружия или предметов, используемых в качестве оружия (ч. 2 ст. 162 УК).

Оружие в собственном смысле слова (огнестрельное, холодное, пневматическое и газовое) специально предназначено для поражения живой цели (ст. 1 Федерального закона от 13 декабря 1996 г. N 150-ФЗ «Об оружии»). Под предметами, используемыми в качестве оружия, понимаются любые предметы, способные причинить увечье или смерть: топоры, ломики, дубинки, бритвы, ножи и т.д. Не имеет значения, были ли они заранее и специально приготовлены для разбойного нападения или случайно подобраны на месте преступления.

8. Угроза заведомо негодным оружием или имитацией оружия (например, макетом пистолета или стартовым пистолетом) не может рассматриваться как вооруженный разбой. Однако и в этом случае потерпевший воспринимает нападение как реальную угрозу его жизни или здоровью, поэтому оно должно квалифицироваться как разбой, предусмотренный ч. 1 ст. 162 УК. Если же потерпевший осознавал, что ему угрожают негодным или незаряженным оружием либо имитацией оружия, то деяние должно квалифицироваться как грабеж.

9. Применение оружия, если виновный не имел на него разрешения, должно квалифицироваться по совокупности преступлений, предусмотренных ч. 2 ст. 162 и соответствующей частью ст. 222 УК.

10. Групповой вооруженный разбой отличается от бандитизма отсутствием признаков устойчивости и специальной цели нападения на граждан или организации.

11. Особо квалифицированными видами разбоя являются его совершение с незаконным проникновением в жилище, помещение либо иное хранилище или в крупном размере (ч. 3 ст. 162 УК). Содержание этих признаков раскрыто при анализе предыдущих форм хищения.

12. В ч. 4 ст. 162 УК предусматривается ответственность за совершение разбоя организованной группой в особо крупном размере и с причинением тяжкого вреда здоровью потерпевшего. О их содержании см. комментарии к ст. ст. 35, 111 и 158 УК.

Посягательство на жизнь выходит за рамки состава данного преступления и требует дополнительной квалификации по п. «з» ч. 2 ст. 105 УК. Если умыслом виновного охватывался только тяжкий вред здоровью, а психическое отношение к наступлению смерти потерпевшего выразилось в неосторожности, деяние должно квалифицироваться по совокупности п. «в» ч. 4 ст. 162 и ч. 4 ст. 111 УК.

13. Хищение, начатое как кража или грабеж, может в процессе совершения перерасти в разбой, если виновный в целях завладения имуществом или его удержания после завладения применяет насилие, опасное для жизни или здоровья, либо угрожает применением такого насилия.

Порушенням недоторканості житла особи вважається будь-яке незаконне проникнення будь-кого навіть, якщо особа не має на це житло юридичних документів, але фактично проживає (ВСУ у справі № 5- 299кс15)

Фабула судового акту: Непогане розтлумачення ВСУ статей 162 КК України – «порушення недоторканості житла» та ст. 233 КПК України – «Проникнення до житла чи іншого володіння особи».

Так, ВСУ підкреслив, що наявність юридичних прав власності чи користування на житло у осіб, які в ньому фактично проживають, знаходиться поза межами диспозиції ст. 162 КК України. Для суду та провоохоронців цей факт не є визначальним. Більш того навіть, якщо юридичних прав на проживання у особи немає та ідуть спори, щодо об’єкту проживання, житло, яке перебуває у фактичному володінні особи вважається в розумінні ст. 162 КК його житлом, і таке житло є недоторканим. Тому, якщо особа проникає у житло без дозволу володільця чи суду, вона є злочинцем. Особливо, коли це відбувається у пізній час із подоланням паркану.

У штаті Техас всі ходять із зброєю і за те, що сторонній чоловік без дозволу ступить ногою на ділянку, власник ділянки вже має право після попередження його застрелити. В Україні застрелити таку особу власник права не має, проте вимагати притягнення її до кримінальної відповідальності, особливо, якщо є відеозаписи камер, є всі підстави.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року

м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Кліменко М.Р.,

Вус С.М., Глоса Л.Ф., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

Коваленко О.В., Гобелецького Ю.Т.,

начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

заявника – ОСОБА 1,

його захисника – адвоката Вака В.І.,

потерпілого ОСОБА 2,

представника потерпілого – адвоката Єсьмана П.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року ОСОБА 1, ДАТА 1, засуджено за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді обмеження волі строком на два роки, за частиною першою статті 162 КК до покарання у виді обмеження волі строком на один рік та у відповідності до вимог статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА 1 остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк два роки і на підставі статей 75, 76 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік з покладенням обов’язку публічно попросити вибачення у потерпілого ОСОБА 2.

Цим же вироком ОСОБА 1 виправдано за частиною другою статті 126 КК за недоведеністю його участі у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Згідно з вироком ОСОБА 1 визнано винуватим і засуджено за вчинення наступних дій.

24 лютого 2013 року близько 21 години він з метою вчинення протиправних дій щодо ОСОБА 2 разом з трьома невстановленими особами прибув на вул. Горобинну в садовому товаристві «Вікторія-Плюс», розташованому на території Гнідинської сільської Ради Бориспільського району Київської області, де в домоволодінні ІНФОРМАЦІ 1 постійно проживав ОСОБА 2 зі своєю сім’єю. Діючи умисно, в порушення статті 30 Конституції України, яка гарантує право на недоторканість житла, ОСОБА 1 і невстановлені особи незаконно проникли на територію домоволодіння. При цьому одна особа перестрибнула через паркан і звідти відкрила хвіртку, що вела на подвір’я будинку, чим надала безперешкодний доступ на територію домоволодіння ОСОБА 1 та двом іншим особам, які підійшли до вхідних дверей будинку. У цей час ОСОБА 2, який мав намір вийти на подвір’я, відчинив вхідні двері. Коли він зупинився на порозі веранди свого будинку, ОСОБА 1 на ґрунті тривалих неприязних стосунків умисно завдав ОСОБА 2 кулаком удар в голову, після чого потерпілому завдали удари, окрім ОСОБА 1, й інші невстановлені особи. В результаті дій ОСОБА 1 потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 22 січня 2015 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року щодо ОСОБА 1 залишив без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року судові рішення щодо ОСОБА 1 залишено без зміни.

Засуджений ОСОБА 1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції від 10 вересня 2015 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми права, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), що також зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, тобто у своїй заяві ОСОБА 1 посилається на підстави, передбачені пунктами 1, 2 частини першої статті 445 КПК.

У своїй заяві, поданій після усунення її недоліків, ОСОБА 1 просить судові рішення щодо нього скасувати і: в частині засудження його за частиною першою статті 162 КК – кримінальне провадження закрити за відсутністю у його діях складу злочину, а за частиною другою статті 125 КК — направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У частині виправдання його за частиною другою статті 126 КК – судові рішення не оспорює.

У заяві ОСОБА 1 вказує, що як голова садового товариства «Стадне» (далі – СТ «Стадне») він зайшов на територію земельної ділянки, яка не перебувала у законному володінні ОСОБА 2, однак той, не маючи права на землю, самочинно збудував на ній будинок, де постійно проживав із сім’єю. Однак зазначена земельна ділянка перебувала у достроковій оренді СТ «Стадне», а на праві приватної власності належала члену цього товариства ОСОБА 3. На думку заявника, предметом злочину, за який його засуджено, може бути тільки житло чи інше володіння фізичної особи, щодо яких особа на законних підставах здійснює право володіння як складове поняття права власності за статтею 317 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), а в його справі потерпілий такого права не мав, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи на будинок і земельну ділянку.

Тому заявник вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений частиною першою статті 162 КК, та вказує, що суд касаційної інстанції, погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій щодо засудження його за цим кримінальним законом, допустив неоднакове застосування норми частини першої статті 162 КК у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Зокрема, він зазначає, що у його справі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовився досліджувати законність/незаконність використання потерпілим земельної ділянки та погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що для кваліфікації дій особи за частиною першою статті 162 КК є необхідним лише встановлення факту незаконного (без згоди потерпілого, за відсутності визначених законом підстав і без відповідного судового рішення) проникнення на територію домоволодіння, у якому проживав і яке утримував потерпілий, та не має значення законність фактичного володіння потерпілим земельною ділянкою та наявність спору між сторонами, що розглядається за правилами цивільного судочинства.

На обґрунтування іншої позиції суду касаційної інстанції у правозастосуванні частини першої статті 162 КК за подібних правовідносин ОСОБА 1 посилається на ухвали Верховного Суду України від 6 липня 2006 року, 19 березня 2009 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2011 року.

Зокрема, він зазначає, що ухвалою касаційного суду від 6 липня 2006 року № 5-3541км06 судові рішення щодо засудження ОСОБИ 2, ОСОБИ 3, ОСОБИ 4 за частиною першою статті 365, статтею 356 КК скасовані, а справа направлена на нове розслідування. З тексту ухвали видно, що ці особи обвинувачувались також у вчиненні злочину, передбаченого статтею 162 КК, однак у суді першої інстанції щодо них було змінено обвинувачення з виключенням з нього статті 162 КК у зв’язку з відсутністю по справі даних про наявність у потерпілого – ОСОБИ 5 законних прав на житло, з якого він був виселений, що касаційний суд визнав правильним.

Заявник також вказує, що в ухвалі від 19 березня 2009 року № 5-713км09 суд касаційної інстанції змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБИ 1, засудженої за частиною першою статті 162 і статтею 304 КК: у частині її засудження за частиною першою статті 162 КК вирок скасував, а справу закрив на підставі пункту 2 статті 6 КПК (в редакції 1960 року), мотивуючи своє рішення тим, що транспортний засіб, до якого без відома і дозволу власника проникла особа, не є предметом цього злочину, а проникнення особи в приміщення гаражу господарства потерпілого також не утворює складу злочину, передбаченого частиною першою статті 162 КК.

В ухвалі від 29 березня 2011 року № 5-492км11, як указує заявник, суд касаційної інстанції обґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції щодо ОСОБИ 7 та ОСОБИ 8, які були засуджені за частиною другою статті 162 КК за незаконне проникнення службових осіб до житла ОСОБИ 5, з посиланням на те, що судом у справі встановлено, що житлове приміщення надавалось потерпілому на підставі договору оренди, а в подальшому було за договором купівлі-продажу йому продано, а тому це житло мало правовий режим законного володіння особи.

Також засуджений ОСОБА 1 у заяві зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій у його справі істотно порушено вимоги статей 91, 92, 368, 419 КПК, оскільки судами не надано будь-якої оцінки або дана неналежна оцінка доводам та доказам сторони захисту як щодо його обвинувачення за частиною першою статті 162 КК в частині визначення правового режиму земельної ділянки, так і щодо обвинувачення за частиною другою статті 125 КК в частині мотивів дій і обставин завдання ударів О СОБА 2, їх кількості та наслідків. А це, на думку заявника, потягло неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, неповноту судового розгляду та потребувало за вимогами статті 438 КПК скасування судових рішень щодо нього з направленням справи на новий судовий розгляд, чого судом касаційної інстанції зроблено не було, чим допущено неоднакове застосування норми кримінального процесуального закону – статті 438 КПК.

На обґрунтування неоднаковості в правозастосуванні статті 438 КПК ОСОБА 1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня та 1 вересня 2015 року, якими касаційний суд рішення апеляційних судів щодо осіб, засуджених за частинами першою та третьою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК — у першому випадку та за частиною першою статті 121 КК – у другому випадку, скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, мотивуючи це тим, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляцій засуджених щодо неповноти судового розгляду і невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та не навів докладних мотивів прийнятого рішення про залишення апеляцій без задоволення.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі – Суд) заслухала суддю-доповідача, доводи заявника та адвоката Вака В.І. щодо задоволення заяви, доводи потерпілого ОСОБА 2 та його представника– адвоката Єсьмана П.М., які просили відмовити в задоволенні заяви ОСОБА 1, доводи прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви, вивчила наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України і дійшла висновку про таке.

1. Згідно з вимогами статті 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Статтею 445 КПК визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 445 КПК однією із підстав перегляду судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми кримінального процесуального Кодексу, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

1.2. Суд зазначає, що хоча на стадії відкриття провадження заява засудженого ОСОБА 1 була визнана прийнятною, проте вона містить досить складні питання права і факту, щоб їх можна було вирішити на етапі перевірки (стадії допуску справи) відповідності заяви вимогам статті 450 КПК в контексті застосування пункту 2 частини першої статті 445 КПК. Тому Суд вважає, що це питання потребує перегляду, але в межах специфічних повноважень Суду, визначених законом.

1.3. У виробленій практиці Суд уже надавав роз’яснення своїх повноважень в аспекті положень статті 445 КПК, згідно з якими до його компетенції не входить розгляд помилок щодо фактів, нібито допущених судами першої чи апеляційної інстанцій. Якби це було інакше, Суд перебирав би на себе не властиві для нього функції та перевищив би межі своїх повноважень (див. справа № 5-109кс15).

З огляду на це, Суд за загальним правилом не може піддавати сумніву встановлення фактів у справі, але має повноваження визначати правильність/неправильність тлумачення та застосування судом касаційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

1.4. Суд констатує, що ОСОБА 1 у своїй первинній заяві стверджував, що касаційний суд неоднаково застосовує статтю 438 КПК, загальні положення якої встановлюють підстави для скасування чи зміни судових рішень судом касаційної інстанції з відсиланням до положень статей 412 — 414 КПК, та наводив перелік доказів, яким, на його думку, не було надано судами відповідної оцінки чи дана невірна оцінка, з посиланням при цьому на статті: 91 КПК (обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), 92 КПК (обов’язок доказування), 368 КПК (питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку), 419 КПК (зміст ухвали суду апеляційної інстанції), які визначають загальні умови, правила і компетенцію учасників кримінальної процесуальної діяльності.

Проте ОСОБА 1 не визначився зі своїми вимогами в аспекті положень пункту 2 частини першої статті 445 КПК. У своїй заяві він не навів конкретні норми КПК, які неоднаково застосовані касаційним судом у різних рішеннях. Його заява фактично зводилась до спроби переконати Суд у необхідності втрутитись у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами нижчого рівня. Оскільки заявник не навів у заяві належного обґрунтування своїх вимог щодо перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 КПК, йому було надано строк для усунення недоліків у цій частині (ухвала судді Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року).

1.5. Як убачається із матеріалів провадження, заявник відреагував на ухвалу судді і подав нову заяву, проаналізувавши яку, Суд констатує, що заявник так і не визначився з нормами кримінального процесуального права, передбаченими КПК, які начебто неоднаково застосовані судом касаційної інстанції, що й зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а по суті зробив нову спробу оспорити фактичні обставини, встановлені у його справі судами факту. Він зазначає про однобічність та неповноту досудового розслідування та судового розгляду; заперечує обґрунтованість висновків судів щодо оцінки доказів і просить дати цим обставинам відповідну правову оцінку з урахуванням доводів, наведених стороною захисту в апеляціях і касаційних скаргах.

Отже, заявник фактично порушує питання про повторний касаційний розгляд справи щодо нього, що виходить за межі визначених законом повноважень Суду.

Тому Суд вважає, що заява, як явно необґрунтована відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 445 КПК, у цій частині не підлягає задоволенню.

2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

2.2. Відповідно до змісту заяви ОСОБА 1, за якою справа допущена до провадження Верховного Суду України, рішення суду касаційної інстанції щодо заявника оскаржено і переглядається із зазначеної вище підстави.

2.3. Порівняння правовідносин оспореного рішення і порівнюваних рішень суду касаційної інстанції від 6 липня 2006 року, 19 березня 2009 року і 29 березня 2011 року свідчить про їх певну подібність за окремими спільними рисами, зокрема: за об’єктом посягання – права людини і громадянина на недоторканність житла чи іншого володіння; за предметом злочину – житлом чи іншим володінням особи; за об’єктивною стороною – вчинення дій, що порушують недоторканність житла чи іншого володіння громадян (що може мати місце у різних формах: незаконного проникнення до них, незаконного проведення в них огляду, незаконного проведення в них обшуку, незаконного виселення чи незаконного вчинення інших дій, що порушують недоторканість житла); за суб’єктом злочину тощо. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспореному рішенні – за частиною першою статті 162 КК з визнанням, що для кваліфікації цього діяння не має значення законність/незаконність володіння предметом злочину (житлом чи іншим володінням особи), а в порівнюваних – визнано, що ці дії не утворюють складу цього злочину з огляду на незаконність володіння потерпілим предметом посягання або за його відсутності (ухвали від 06.07.2006 року, від 19.03.2009 року), чи утворюють склад цього злочину з огляду на підтвердження законних прав потерпілого на предмет злочину (ухвала від 29.03.2011 року). Наведене дає підстави Верховному Суду України розглянути в цій частині заяву ОСОБА 1, вирішивши питання щодо законності прийнятого щодо нього оспореного судового рішення.

2.4. Згідно з положеннями статті 444 КПК, пункту 1 частини першої статті 445 КПК, частини першої статті 446 КПК перегляд оспореного судового рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які були встановлені та визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій та з якими погодився суд касаційної інстанції.

2.5. Предметом перегляду даної справи за цією підставою є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо розуміння ознак предмету злочину, передбаченого частиною першою статті 162 КК, а саме, за якими ознаками вважати житло чи інше володіння особи таким, незаконне проникнення до якого тягне настання кримінальної відповідальності.

2.6. Вирішуючи це питання, необхідно взяти до уваги наступне.

Недоторканість житла особи є принципом, визнаним світовою спільнотою.

Згідно зі статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла… Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Виходячи з цих міжнародно-правових актів, Україна закріпила принцип недоторканості житла і поваги до особистого і сімейного життя людини у національному законодавстві, розширивши цей принцип вимогою щодо недоторканості й іншого володіння особи.

Відповідно до статті 30 Конституції України передбачено, що кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ці конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі України як засади кримінального судочинства (статті 7, 13 КПК), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, частиною першою статті 233 КПК передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Також статтею 162 КК встановлена кримінальна відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканість житла громадян.

Отже, в Конституції та інших законах України не передбачено право будь-кого і будь-коли проникати в житло чи інше володіння особи тільки тому, що там хтось незаконно перебуває та володіє ним, окрім невідкладних випадків, зазначених у частині другій статті 30 Конституції України.

2.7. Слід зазначити, що недоторканість житла та іншого володіння особи, яке включає в себе й недоторканість приватного та сімейного життя, передбачає більш широкі права особи і у кримінальному процесуальному аспекті більш широке поняття житла та іншого володіння особи, ніж це визначено в цивільному і житловому праві.

Так, згідно з частиною другою статті 233 КПК (в редакції Закону України № 4651-17 від 13 квітня 2012 року) під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. До іншого володіння особи належать транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

При цьому кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (статті 317, 395 ЦК).

Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в частині другій статті 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них. При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов’язаним, так і не пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).

Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року).

Таким чином, встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції статті 162 КК.

Для визначення предмету цього злочину має значення лише встановлення, чи відноситься він до переліку матеріальних об’єктів, зазначених у статті 233 КПК, та чи підпадає цей об’єкт під ознаки фактичного володіння ним особи як житлом чи «іншим володінням», тобто чи проживала ця особа у будинку, утримувала земельну ділянку та фактично користувалася ними, не зважаючи на спірність реалізації цих повноважень. Наявність спору щодо зазначених об’єктів не виключає фактичного володіння та користування ними.

Як убачається із матеріалів справи, і цього не оспорює заявник, потерпілий ОСОБА 2 з дружиною користувались у садовому товаристві земельною ділянкою тривалий час (з 90-х років), тоді ж огородили її стаціонарним парканом, побудували будинок, в якому постійно проживають із сім’єю, та, не зважаючи на наявність тривалих спорів стосовно належності землі, у тому числі й судових, фактично користуються і утримують домоволодіння (будинок та земельну ділянку).

Проникнення на його територію в пізній час без дозволу володільця і без законних підстав, в тому числі з подоланням перешкоди – паркану, є порушенням недоторканості іншого володіння особи, яке тягне настання відповідальності за частиною першою статті 162 КК.

2.8. Крім того, суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

При цьому умисел винної особи спрямований на незаконне проникнення до житла чи іншого об’єкту («іншого володіння»), яким фактично володіє потерпілий, що усвідомлюється винним, однак не потребує встановлення обізнаності останнього в підставах володіння потерпілим зазначеним майном (законності чи незаконності такого володіння).

2.9. Ураховуючи викладене, не вбачається, що судом касаційної інстанції при залишенні без зміни судових рішень щодо ОСОБА 1 було допущено неправильне застосування кримінального закону, а саме частини першої статті 162 КК, а тому у задоволенні заяви ОСОБА 1 належить відмовити.

Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА 1.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий – суддя М.Р. Кліменко

Смотрите еще:

  • Ст 165 ук рф с изменениями на 2018 год Статья 165. Причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием Информация об изменениях: Федеральным законом от 7 декабря 2011 г. N 420-ФЗ статья 165 изложена в […]
  • Ст111 ч1 ук рф является тяжкой Назначьте наказание Б. За преступления, предусмотренные ч.1 ст.111 УК и ч.1 ст.105 УК РФ, а затем определите окончательное наказание Б. По совокупности (минимальное и максимальное) По […]
  • Договор соцнайма по жк Статья 63 ЖК РФ. Форма договора социального найма жилого помещения Новая редакция Ст. 63 ЖК РФ 1. Договор социального найма жилого помещения заключается в письменной форме на основании […]
  • Бесплатное получение земельного участка иркутск Бесплатное получение земельного участка иркутск Сегодня 23 октября 2018 года Новости Право и закон Бесплатное предоставление гражданам земельных участков в […]
  • Налоговый кодекс 162 статья Налоговый кодекс Украины Статья 162. Налогоплательщики 162.1. Плательщиками налога являются: 162.1.1. физическое лицо - резидент, который получает доходы как из источника их происхождения […]
  • Расторжение договора управления с собственниками Как расторгнуть договор управления многоквартирным домом? Необходимость расторжения договора управления многоквартирным домом возникает у управляющей организации, как правило, при […]
  • 158 статья конституции рф Комментарий к статье 158 1. Конституция Российской Федерации признает и защищает равным образом частную, государственную, муниципальную и иные формы собственности. Равенство этих форм […]
  • Система законодательства кратко Система законодательства кратко § 2. Система законодательства Под системой законодательства понимается совокупность нормативно-правовых актов, в которых объективируются внутренние […]
admin

Обсуждение закрыто.