Коап ст 49

Прокуратура СССР

Всесоюзное объединение избирателей народов России (СССР)

Протокол о мелком хищении ст. 49 КоАП РСФСР

СЕКРЕТАРИАТ
ОБЩЕСТВЕННОГО ИЗБИРАТЕЛЬНОГО КОМИТЕТА ВОИНР СССР, SХХХ@VOINRU.COM, WWW.VOINRU.COM

ПРОТОКОЛ № 31/Х
ОБ АДМИНИСТРАТИВНОМ ПРАВОНАРУШЕНИИ

Согласно Прилож. № 1-х _Москва_

(дата составления) (место составления)

Я, Уполномоченный по делам об административных правонарушениях Всесоюзного объединения избирателей народов России (СССР) — ВОИНР СССР, Смирнов Николай Иванович, действуя в интересах соблюдения конституционных прав и охраняемых законом интересов граждан СССР – совладельцев имущества Советского Союза и носителей государственного суверенитета Союза ССР, на основании ст. 32 Основ законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях, ст. 49 КоАП РСФСР, рассмотрев материалы проверки по факту мелкого хищения чужого имущества, руководствуясь Законом СССР от 2 апреля 1990 г. N 1403-I «Об усилении ответственности за посягательства на национальное равноправие граждан и насильственное нарушение единства территории Союза ССР», составил настоящий протокол в том, что

лицо, поименованное в Приложении № 1-х, при помощи обмана о своём якобы гражданстве Российской Федерации как бы образованной 12.12.93 г. на вроде бы всенародном голосовании за проект новой Конституции РФ, совершило мелкое хищение чужого имущества (имущества граждан СССР) путём мошенничества, чем нарушен запрет ст. 49 КоАП РФ и п. 3 Закона СССР 02.04.90 N 1403-I – активное противоправное действие в запрещенной в СССР организации (незаконном объединении граждан без образования юридического лица под чужим наименованием для введения в заблуждение – «Российская Федерация — Россия»).

Вымышленным основанием для якобы возникновения нового государства на территории союзной республики Российской Федерации – России, переименованной так Съездом народных депутатов РСФСР 21.04.92, названы ничтожные акты неуполномоченного лица, бывшего Президента РСФСР Б.Н. Ельцина, полномочия которого были прекращены на основании Заключения Конституционного Суда РФ и постановления Съезда народных депутатов РФ.

Голосование за проект новой конституции в 1993 году инициировано вопреки запрету действующей Конституции РСФСР 1978 года в редакции от 9, 10 декабря 1992 г.: «Полномочия Президента Российской Федерации не могут быть использованы для изменения национально-государственного устройства Российской Федерации, роспуска либо приостановления деятельности любых законно избранных органов государственной власти, в противном случае они прекращаются немедленно.» (ст. 121-6 Конституции РФ)

Согласно Заключению Конституционного Суда Российской Федерации от 21 сентября 1993 г.: «Указ Президента Российской Федерации Б.Н. Ельцина от 21 сентября 1993 г. N 1400 «О поэтапной конституционной реформе в Российской Федерации» и его Обращение к гражданам России 21 сентября 1993 года не соответствует части второй статьи 1, части второй статьи 2, статье 3, части второй статьи 4, частям первой и третьей статьи 104, абзацу третьему пункта 11 статьи 121.5, статье 121.6, части второй статьи 121.8, статьям 165.1, 177 Конституции Российской Федерации и служат основанием для отрешения Президента Российской Федерации Б.Н. Ельцина от должности или приведения в действие иных специальных механизмов его ответственности в порядке статьи 121.10 и 121.6 Конституции Российской Федерации.»

Ельцин Б.Н. лишен постановлением Съезда народных депутатов РФ полномочий Президента Российской Федерации до даты издания им последующих указов по подготовке и проведению голосования за проект новой конституции.

«Съезд народных депутатов Российской Федерации постановляет:

1. Оценить действия Президента Российской Федерации Б. Н. Ельцина как государственный переворот…

3. Признать все правовые акты, вышедшие за подписью Б. Н. Ельцина начиная с 20 часов 00 минут 21 сентября 1993 года, а также иные решения и акты, на них основанные, не имеющими юридической силы и не подлежащие исполнению на всей территории Российской Федерации.»

Голосование 12.12.93 показало, что вопрос о принятии проекта новой конституции отвергнут, а не принят, как об этом ложно сообщали тогда и продолжают сообщать ныне в СМИ РФ. Согласно опубликованному ЦИК РФ протоколу при голосовании «за» принятие проекта подано 32% голосов вместо предусмотренных более половины от списочного состава избирателей РФ. [1]

Более того, статьёй 6 так называемой Конституции РФ (93), предусмотрено правило, что «Гражданство Российской Федерации приобретается и прекращается в соответствии с федеральным законом…». На дату голосования никаких федеральных законов не существовало, были законы СССР, законы РСФСР, законы РФ (с 21.04.92). Возникновение указанных федеральных законов невозможно принципиально, т.к. невозможно в обход ст. 6 возникновение избирателей РФ, которые должны быть уже гражданами РФ, избрание ими депутатов РФ, ибо допустимо избрание только граждан РФ, соответственно, невозможно принятие закона, означенного в ст. 6.

Утверждение лица о наличии у него гражданства РФ (93) является заведомо ложным, не соответствует действительности, направлено на обманное завладение чужим имуществом (мошенничество). Имуществом этим, согласно ст. 19 Закона СССР «О собственности в СССР», выступает общее имущество граждан Советского Союза (в форме государственного имущества), от имени которых и по поручению которых выступают органы самоуправления – советы народных депутатов СССР всех уровней или собственники общего имущества (граждане СССР) непосредственно. По соглашению между собственниками государственного имущества (гражданами СССР) оно может находиться в их общей собственности.

Лицо, представляясь гражданином Российской Федерации – России (93), осуществляет неправомерно, без установленных советским законом или договором оснований, пользование, распоряжение или присвоение имущества граждан СССР, недвижимости, недр, денежных средств от незаконной распродажи имущества граждан СССР, получения должностного оклада, якобы государственного служащего РФ, пенсий, пособий из средств, похищенных путем распродажи ресурсов СССР, утилизации промышленных объектов Советского Союза, незаконной передачи территории и т.п.

Мелким хищение признается, если размер похищенного не превышает один минимальный размер оплаты труда.[2] Для РФ установлен минимальный размер оплаты труда — 7 740 рублей СССР (с 1 июля 1993 г. ст. 1 Закона РФ от 14.07.1993 N 5432-1), что составляет по текущему курсу золота 7740 рублей СССР х 0,987412 грамм золота х 2642,60 рублей РФ = 20 196 252,52 рубля РФ. Иных легальных нормативно-правовых актов об изменении МРОТ для РФ не существует, т.к. в связи с государственным переворотом 21 сентября 1993 г.[3], утратой полномочий Президентом РСФСР Ельциным Б.Н. и прекращением работы советов народных депутатов всех уровней, во исполнение недействительных указов неуполномоченного лица, легально изменение МРОТ для РФ больше не производились. Следовательно, для целей определения размера мелкого хищения по ст. 49 КоАП РСФСР действует последний правомерный акт об установлении минимального размера оплаты труда — Закон РФ от 14.07.1993 г.

ХАРАКТЕР И ОБСТОЯТЕЛЬСТВА ПРАВОНАРУШЕНИЯ:

Представляясь гражданином РФ 93, незаконной организации на территории СССР, лицо совершило «Действия по созданию объединений граждан, указанных в статье 1 настоящего Закона, а также активное участие в их деятельности», что влечет «наложение административного взыскания в виде штрафа в размере до десяти тысяч рублей СССР.», это эквивалентно в пересчете 9, 87412 кг золота или с учетом курсовой разницы – 26 093 349,51 условных денег в обороте – рублей организации «Российская Федерация – Россия».

Обман о наличии статуса гражданина РФ (93), поскольку он связан с завладением чужим имуществом стоимостью до одного МРОТ, квалифицируется как мелкое хищение, за что предусмотрена административная ответственность в виде штрафа в размере до пятикратной стоимости похищенного. Возврату подлежит и само похищенное имущество или денежные средства.[4]

МЕСТО СОВЕРШЕНИЯ ПРАВОНАРУШЕНИЯ – указано в Приложении к настоящему Протоколу № 1-х.

ВРЕМЯ СОВЕРШЕНИЯ ПРОСТУПКА: указано в Приложении к настоящему Протоколу № 1-х.

К ПРОТОКОЛУ ПРИОБЩАЮТСЯ: подтверждающие изложенное документальные доказательства: фото и видео материалы, сообщения очевидцев, акты фиксации правонарушений, скриншоты, переписка, свидетельские показания, предостережения о недопустимости нарушения законов СССР накануне проступка.

С протоколом ознакомлен и мне разъяснены права и обязанности, предусмотренные основами законодательства Союза ССР и Союзных Республик об административных правонарушениях: «Лицо, привлекаемое к административной ответственности, вправе знакомиться с материалами административного дела, давать объяснения, представлять доказательства, заявлять ходатайства; при рассмотрении дела пользоваться юридической помощью адвоката, выступать на родном языке и пользоваться услугами переводчика, если не владеет языком, на котором ведётся производство; обжаловать постановление по делу. Дело об административном правонарушении рассматривается в присутствии лица, привлекаемого к административной ответственности. В отсутствие этого лица дело может быть рассмотрено лишь в случаях, когда имеются данные о своевременном его извещении о месте и времени рассмотрения дела и если от него не поступило ходатайство об отложении рассмотрения дела.»

ЛИЦО, ПРИВЛЕКАЕМОЕ К ОТВЕТСТВЕННОСТИ ____ _____ ______ _______

(подпись лица, в отношении которого возбуждено дело)

Административное дело будет рассмотрено – место и время рассмотрения административного дела будет сообщено дополнительно судебной повесткой.

КОПИЮ ПРОТОКОЛА О ПРАВОНАРУШЕНИИ ПОЛУЧИЛ:
___ _____ __ ____

Протокол подлежит вручению привлекаемому лицу в электронном виде или на бумажном носителе, либо публичному извещению — опубликованию в средствах массовой информации. Протокол может быть обжалован в административном порядке — в Секретариат ОИК ВОИНР СССР или оспорен в судебном порядке — в районный городской народный суд СССР по месту жительства привлекаемого к ответственности лица.

Уполномоченный ВОИНР СССР
по делам об административных
правонарушениях
Смирнов Н.И.

Данные о лице, отметки о вручении и объяснения привлекаемого:

[1] Ст. 35 Закона РСФСР от 16.10.1990 N 241-1 «О референдуме РСФСР»).

[2] Законом РФ от 25.09.1992 N 3537-1 «О денежной системе Российской Федерации» установлена новая не обеспеченная золотом денежная единица рубль Российской Федерации. Законом предписано, что сообщения о выпуске в обращение банкнот и монет новых образцов, а также их описание публикуются Банком России в средствах массовой информации. Изъятие из оборота советских рублей и замена рублями РФ произведено решением Центрального банка Российской Федерации от 22 июля 1993 года об изъятии из оборота денежных билетов и банкнот образца 1961 – 1992 г. До этой даты был установлен минимальный размер оплаты труда в рублях СССР (ст. 1 Закона РФ от 14.07.1993 N 5432-1) равный 7 740 рублей. После этой даты он не менялся, МРОТ далее устанавливался неуполномоченными органами и лицами в запрещенных на территории СССР рублях РФ.
http://voinru.com/2018/09/09/obrazets-protokola-o-melkom-hishhenii-st-49-koap-rf/ [3] Постановление Съезда народных депутатов РФ 24 сентября 1993 года. № 5807—I

[4] Не подлежат повторному привлечению к административной ответственности те из указанных лиц, кто уже привлечен на дату подписания настоящего общего протокола по индивидуальным протоколам других уполномоченных лиц СССР о том же нарушении.

НАПОМИНАЕМ, ЧТО ПРОДОЛЖАЕТСЯ ПРИЁМ ЗАЯВЛЕНИЙ КАНДИДАТОВ В СУДЬИ ВСЕСОЮЗНОГО ТОВАРИЩЕСТКОГО СУДА, http://wp.me/p5dCkp-3ar
А ТАКЖЕ ПРИЁМ ЗАЯВЛЕНИЙ О ВКЛЮЧЕНИИ В СОСТАВ ВСЕСОЮЗНОГО КОМИТЕТА КРЕДИТОРОВ СССР И РЕГИОНАЛЬНЫЕ КОМИТЕТЫ КРЕДИТОРОВ.

Делать это надо только по действующим советским законам и никак иначе. В ВОИНР проработали этот путь.

Статья 1.5 КоАП РФ. Презумпция невиновности (действующая редакция)

1. Лицо подлежит административной ответственности только за те административные правонарушения, в отношении которых установлена его вина.

2. Лицо, в отношении которого ведется производство по делу об административном правонарушении, считается невиновным, пока его вина не будет доказана в порядке, предусмотренном настоящим Кодексом, и установлена вступившим в законную силу постановлением судьи, органа, должностного лица, рассмотревших дело.

3. Лицо, привлекаемое к административной ответственности, не обязано доказывать свою невиновность, за исключением случаев, предусмотренных примечанием к настоящей статье.

4. Неустранимые сомнения в виновности лица, привлекаемого к административной ответственности, толкуются в пользу этого лица.

Примечание. Положение части 3 настоящей статьи не распространяется на административные правонарушения, предусмотренные главой 12 настоящего Кодекса, и административные правонарушения в области благоустройства территории, предусмотренные законами субъектов Российской Федерации, совершенные с использованием транспортных средств либо собственником, владельцем земельного участка либо другого объекта недвижимости, в случае фиксации этих административных правонарушений работающими в автоматическом режиме специальными техническими средствами, имеющими функции фото- и киносъемки, видеозаписи, или средствами фото- и киносъемки, видеозаписи.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 1.5 КоАП РФ

1. Презумпцией (от лат. praesumptio) является предположение, признаваемое достоверным до тех пор, пока не будет доказано обратное. Конституция РФ определяет содержание презумпции невиновности только применительно к преступлениям: согласно ч. 1 ст. 49 каждый обвиняемый в совершении преступления считается невиновным, пока его виновность не будет доказана в предусмотренном федеральным законом порядке и установлена вступившим в законную силу приговором суда.

Применительно к уголовному судопроизводству понятие презумпции невиновности определено ст. 14 УПК.

По смыслу ч. 1 комментируемой статьи презумпция невиновности действует в отношении физических и юридических лиц. О понятии вины и о формах вины лица, совершившего административное правонарушение, см. комментарии к ст. 2.1, 2.2.

2. По смыслу ч. 2, 3 комментируемой статьи подразумевается лицо, в отношении которого осуществляются процессуальные действия, предусмотренные КоАП. Вина лица, подозреваемого в совершении административного правонарушения, должна быть доказана при рассмотрении дела и установлена вступившим в законную силу постановлением о назначении административного наказания.

Наличие признаков виновного деяния должно быть доказано уполномоченным государственным, муниципальным органом (органом административной юрисдикции) или их должностными лицами, но не лицом, подозреваемым в совершении административного правонарушения, — подозреваемый не обязан доказывать свою невиновность, но вправе делать это, руководствуясь субъективным миросозерцанием, без морального или физического принуждения со стороны указанных органов.

Обязанность органа административной юрисдикции подтвердить наличие признаков виновности в деянии подозреваемого КоАП 2001 г. предусмотрена впервые: согласно ст. 259 КоАП 1984 г. к обязанностям органа (должностного лица) при рассмотрении дела об административном правонарушении относилось и подтверждение виновности, однако при этом не было определено право подозреваемого доказывать свою невиновность.

Данные обязанности органа административной юрисдикции соответствуют предписанию ч. 2 ст. 49 Конституции РФ, однако указанной конституционной нормой они определены применительно к обвиняемым в совершении преступления, а не административного правонарушения.

3. Необходимость толкования неустранимых сомнений в виновности подозреваемого в совершении проступка в его пользу, предусмотренная п. 4 комментируемой статьи, также соответствует предписанию ч. 3 ст. 49 Конституции РФ, определяющей эту обязанность применительно к преступлениям.

4. Часть 2 комментируемой статьи предусматривает два последовательных процессуальных действия: доказывание вины лица и ее установление вступившим в законную силу постановлением органа административной юрисдикции; при этом доказывание вины всегда предшествует ее установлению.

Таким образом, квалификация признаков вины в процессе производства по делу об административном правонарушении не свидетельствует о виновности деяния, в совершении которого подозревается лицо, впредь до ее последующего подтверждения (установления).

О статусе доказательств по делу об административном правонарушении см. комментарий к ст. 26.2.

Конференция ЮрКлуба

Противоречит ли примечание к ч. 3 ст. 1.5.

Алексей83 15 Ноя 2011

Уважаемые,форумчане! Предлагаю провести дискуссию о законности внесении изменений к ст. 1.5 КоАП РФ, в частности примечания к части 3
Согласно ч. 1 ст. 1.5 КоАП лицо подлежит административной ответственности только за те административные правонарушения, в отношении которых установлена его вина. При этом в соответствии с ч. 3 данной статьи лицо, привлекаемое к административной ответственности, не обязано доказывать свою невиновность, за исключением случаев, предусмотренных примечанием к этой статье. Исходя из указанного примечания, к таким случаям относятся случаи совершения административных правонарушений, предусмотренных главой 12 КоАП (т.е. административных правонарушений в области дорожного движения), при их фиксации работающими в автоматическом режиме специальными техническими средствами, имеющими функции фото- и киносъемки, видеозаписи, или средствами фото- и киносъемки, видеозаписи.
Т.е. лицо, привлекаемое к административной ответственности, должно доказывать свою невиновность в случае если вменяемое правонарушение зафиксировано на работающем в автоматическом режиме специальным техническим средством.
Не противоречит ли данное примечание Конституции РФ? В ст. 49 Конституции РФ утверждение о том, что лицо, привлекаемое к ответственности, не обязано доказывать свою невиновность, рассматривается как необходимый атрибут соблюдения принципа презумпции невиновности.
Приведу пример, в который напрямую затрагивает законность данной нормы.
Выступая в роли защитника в деле, в котором ЛВОК был привлечен к отвественности по ст. 12.16 ч.1. Согласно постановлению ЛВОК в в нарушении п. 18.2 ПДД, двигался по полосе предназначенной для движения маршрутных транспортных средств обозначенной знаком 5.14 и дорожной разметкой 1.23. Однако в суд были предоставленны доказательства в которых устанавливался факт, что перед камерой работающей в автоматическом режиме была нанесена горизонтальная разметка 1.11, которая позволяла заявителю перестроиться на полосу предназначенную для движения маршрутных транспортных средств. Однако суд их даже не рассматривал, сославшись, что собственник транспортного средства освобождается от административной ответственности лишь в двух случаях: согласно ч. 2 ст. 2.6.1 КоАП, в ред. ФЗ от 23.07.2010 N 175-ФЗ, собственник (владелец) транспортного средства освобождается от административной ответственности, если в ходе рассмотрения жалобы на постановление по делу об административном правонарушении будут подтверждены содержащиеся в ней данные о том, что в момент фиксации административного правонарушения транспортное средство находилось во владении или в пользовании другого лица либо к данному моменту выбыло из его обладания в результате противоправных действий других лиц. Третьего не дано.
Вот само решение


Дальше, интересней. Решение обжаловали
В ходе судебного заседания, утверждал, что судом не были опровергнуты доказательства (дислокация дорожной разметки, фотографии установленной фотокамеры, схемой движения транспортного средства заявителя по месту вменяемого нарушения) и были приложены в материал дела, однако судья в судебном заседании не исследовал эти значимые обстоятельства для данного дела. Тем самым, судом был нарушен принцип презумпции невиновности лица, привлекаемого к административной ответственности, поскольку судом не исследовались обстоятельства, доказывающие его невиновность.
Согласно ч.4 ст. 1.5 КоАП РФ: неустранимые сомнения в виновности лица, привлекаемого к административной ответственности, должны толковаться в пользу этого лица.

На что судьей, был задан вопрос, а вы разве не знаете, что принцип презумпции невиновности в данном случае не действует, сославшись на примечание к части 3 ст. 1.5 КоАП РФ.
И так долго до него доходило, что примечание к части 3, не распространяется к части 4 ст. 1.5.

Так вот, не уж то ни одно доказательство судом не будет принято во внимание, кроме двух случаев, приведенных выше,согласно ч. 2 ст. 2.6.1 КоАП?

wanqapm 16 Ноя 2011

Уважаемые,форумчане! Предлагаю провести дискуссию о законности внесении изменений к ст. 1.5 КоАП РФ, в частности примечания к части 3

Т.е. лицо, привлекаемое к административной ответственности, должно доказывать свою невиновность в случае если вменяемое правонарушение зафиксировано на работающем в автоматическом режиме специальным техническим средством.
Не противоречит ли данное примечание Конституции РФ? В ст. 49 Конституции РФ утверждение о том, что лицо, привлекаемое к ответственности, не обязано доказывать свою невиновность, рассматривается как необходимый атрибут соблюдения принципа презумпции невиновности.

Многие нормы действуют не сами по себе, а в совокупности.
Применительно к данным обстоятельствам, по моему глубокому убеждению, в определении Конституционного суда на жалобу о нарушении данной нормой чьих-либо прав, основанием законности, указывались бы нормы ч. 3 ст. 17 и ч. 3 ст. 55 Конституции РФ, ИМХО.

Однако в суд были предоставленны доказательства в которых устанавливался факт, что перед камерой работающей в автоматическом режиме была нанесена горизонтальная разметка 1.11, которая позволяла заявителю перестроиться на полосу предназначенную для движения маршрутных транспортных средств. Однако суд их даже не рассматривал, сославшись, что собственник транспортного средства освобождается от административной ответственности лишь в двух случаях:

Меня это не удивляет!
Помните анекдот: «У Вас правила дорожного движения для джипов есть?»
И в Интернете читал, и сам проигрывал, потому, что у судьи Конституция и закон, написанный для должностных лиц и судей, а у меня и других граждан – для граждан.
А так, конечно, – «посеял» неустранимое сомнение – обязаны оправдать!

Не реклама! Почитайте прелюбопытнейшую книгу: «Век криминалистики». На «диком» Западе, женщину, вполне обоснованно подозреваемую в убийстве тринадцати человек (. ), оправдали по основанию – неустранимые сомнения, после трех судебных следствий, проходивших со значительными временными промежутками.

Третьего не дано.

Это общая часть КоАП РФ. А есть особенная – в частности, раздел VI КоАП РФ.
Удивляться «целомудрию» нашего судейского корпуса не приходится. Их исполнительная власть кормит с руки, на те деньги, что идут в казну, в том числе, через судебные акты.

На что судьей, был задан вопрос, а вы разве не знаете, что принцип презумпции невиновности в данном случае не действует, сославшись на примечание к части 3 ст. 1.5 КоАП РФ.
И так долго до него доходило, что примечание к части 3, не распространяется к части 4 ст. 1.5.

Так вот, не уж то ни одно доказательство судом не будет принято во внимание, кроме двух случаев, приведенных выше,согласно ч. 2 ст. 2.6.1 КоАП?

Судьи (и должностные лица) давно поставили себя выше Конституции и законов.
Против лома нет приема, если нет другого лома …

К сожалению, даже практика ЕСПЧ нашими судами не учитывается, по причине неприкосновенности (читай – безнаказанности).

Отвлеченное.
Изучил обобщения судебной практики по делам об административной практики в судах различных инстанций.
Прелюбопытнейшее чтение!
Знаете какими выводами заканчиваются эти опусы?!
Готовы?! Присядьте!
«Исключить необоснованные прекращения дел об административных правонарушениях»!
И вся недолга! А необоснованные привлечения к административной ответственности исключать не требуется!
Да здравствует кривосудие!

Алексей83 17 Ноя 2011

Хочу подавать жалобу в Конституционный Суд РФ о признании несоответствующими Конституции РФ ряда положений Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях, в частности на нарушение конституционных прав частью 3 ст. 1.5, примечанием к статье 1.5 «Презумпция невиновности» и статьей 2.6.1 «Административная ответственность собственников (владельцев) транспортных средств» КоАП РФ , но т.к. не силен в юриспруденции потребуется коллективная помощь, просьба подключиться.
В соответствии с частью 4 статьи 125 Конституции РФ Конституционный Суд Российской Федерации по жалобам на нарушение прав и свобод граждан и по запросам судов проверяет конституционность закона, примененного или подлежащего применению в конкретном деле, в порядке, установленном федеральным законом.
В соответствии со статьей 3 Федерального конституционного закона О Конституционном Суде Российской Федерации Конституционный Суд Российской Федерации разрешает дела о соответствии Конституции Российской Федерации федеральных законов, нормативных актов Президента Российской Федерации, Совета Федерации, Государственной Думы, Правительства Российской Федерации.
В соответствии с частью 2 статьи 96 Федерального конституционного закона О Конституционном суде Российской Федерации Правом на обращение в Конституционный Суд Российской Федерации с индивидуальной или коллективной жалобой на нарушение конституционных прав и свобод обладают граждане, чьи права и свободы нарушаются законом, примененным или подлежащим применению в конкретном деле.
В соответствии со статьей 36 Федерального конституционного закона О Конституционном Суде Российской Федерации поводом к рассмотрению дела в Конституционном Суде Российской Федерации является обращение в Конституционный Суд в форме запроса, ходатайства или жалобы, отвечающее требованием настоящего Федерального конституционного закона. Основанием к рассмотрению дела является обнаружившаяся неопределенность в вопросе о том, соответствует ли Конституции РФ закон.
Основанием для обращения в Конституционный Суд послужила возникшая неопределенность в том, соответствует ли Конституции РФ положения части 3 ст. 1.5, примечанием к статье 1.5 и статьи 2.6.1 КоАП РФ

Положения Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях (часть 3 статьи 1.5 и примечание к статье 1.5) в нормативном единстве с иными его положениями (часть 1 статьи 2.6.1) закрепляют особый порядок привлечения к ответственности за административные правонарушения в области дорожного движения в случае их фиксации работающими в автоматическом режиме специальными техническими средствами, имеющими функции фото- и киносъемки, видеозаписи, или средствами фото- и киносъемки, видеозаписи: уполномоченные органы не обязаны доказывать вину собственников (владельцев) транспортных средств при вынесении в отношении них постановлений по делам об административных правонарушениях.
Вместе с тем собственник (владелец) транспортного средства вправе обжаловать вынесенное в отношении него постановление по делу об административном правонарушении в вышестоящий орган (вышестоящему должностному лицу) либо в суд и представить при этом доказательства того, что в момент фиксации вмененного ему административного правонарушения транспортное средство, собственником (владельцем) которого он является (являлся на момент совершения административного правонарушения), находилось во владении или в пользовании другого лица либо к данному моменту выбыло из его обладания в результате противоправных действий других лиц. То есть в указанном случае собственник (владелец) транспортного средства, реализуя право на обжалование вынесенного в отношении него постановления по делу об административном правонарушении, фактически обязан представить доказательства своей невиновности (часть 2 статьи 2.6.1).
Полагаю, что положения ч. 3 ст. 1.5, примечанием к статье 1.5 и ст. 2.6.1 КоАП РФ противоречит Конституции Российской Федерации и нарушает «мои» права как человека и гражданина.
Обстоятельства, при которых произошло нарушение моих прав, заключаются в следующем.
20 августа 2011 года в отношении «меня» было вынесено постановление 16 09 №51558287 в котором был подвергнут административному штрафу в размере 300 рублей по части 1 статью 12.16 КоАП РФ за нарушение п. 18.2 ПДД
Решением №12-214811 судьи Приволжского районного суда г. Казани ФИО от 13 октября 2011 г оставлена без удовлетворения Р.И. жалоба на постановление.
Решением №_________ судьи Верховного суда РТ ФИО от 09.11.2011 г. вышеназванное решение оставлено без изменения, а наша жалоба без удовлетворения.
Полагаю, что примененные в «моем» деле оспариваемые положения КоАП РФ нарушают мое конституционное право на государственную защиту прав и свобод, в том числе судебную защиту, защиту своих прав и свобод всеми способами, не запрещенными законом (статьи 45, 46 Конституции РФ), право на получение информации любым законным способом (часть 4 статьи 29 Конституции РФ), право на ознакомление с документами и материалами, непосредственно затрагивающих мои права и свободы (часть 2 статьи 24 Конституции РФ), а также конституционный принцип равенства прав и свобод человека и гражданина (статья 19 Конституции РФ) и конституционные принципы судопроизводства в Российской Федерации (статьи 120 и 123 Конституции РФ).
1. 02.09.2011 года в суд Приволжского районного суда г. Казани была подана жалоба с просьбой истребовании доказательств таких как запросить дислокации дорожной разметки и фото-видеофиксации. В жалобе оспаривался факт, что мною не было нарушено ПДД, т.к. осуществлял перестроение на полосу предназначенную для МТС через прерывистую линию разметки, для дальнейшего осуществления поворота. При расмотрении дела судья отклонил данное ходатайство.
Следует отметить, что такое поведение судьи вполне объяснимо с точки зрения действующего законодательства об административных правонарушениях, т.к. согласно ч. 2 ст. 2.6.1 КоАП РФ собственник (владелец) транспортного средства освобождается от административной ответственности только в определенных случаях:
если в ходе рассмотрения жалобы на постановление по делу об административном правонарушении, вынесенное в соответствии с ч. 3 ст. 28.6 настоящего Кодекса, будут подтверждены содержащиеся в ней данные о том, что в момент фиксации административного правонарушения транспортное средство находилось во владении или в пользовании другого лица либо к данному моменту выбыло из его обладания в результате противоправных действий других лиц.
Т.е. если собственник (владелец) будет ссылаться на другие обстоятельства в своей невиновности, то суд может просто не принять во внимание.
Следовательно, вышеуказанные положения КоАП РФ (Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях (часть 3 статьи 1.5 и примечание к статье 1.5) в нормативном единстве с иными его положениями (часть 1 статьи 2.6.1) существено нарушают «мои» конституционные права

wanqapm 17 Ноя 2011

Хочу подавать жалобу в Конституционный Суд РФ о признании несоответствующими Конституции РФ ряда положений Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях, в частности на нарушение конституционных прав частью 3 ст. 1.5, примечанием к статье 1.5 «Презумпция невиновности» и статьей 2.6.1 «Административная ответственность собственников (владельцев) транспортных средств» КоАП РФ

Примерное обоснование оставления Вашей жалобы без рассмотрения я Вам привел в предыдущем посте:

Многие нормы действуют не сами по себе, а в совокупности.
Применительно к данным обстоятельствам, по моему глубокому убеждению, в определении Конституционного суда на жалобу о нарушении данной нормой чьих-либо прав, основанием законности, указывались бы нормы ч. 3 ст. 17 и ч. 3 ст. 55 Конституции РФ, ИМХО.

Также будут сделаны ссылки на статьи раздела IV КоАП РФ: 24.1, 24.5, 26.1, 26.2 и др., 30.1-30.9.

но т.к. не силен в юриспруденции потребуется коллективная помощь, просьба подключиться.

Вы полагаете, что маститые юристы не «объездили» бы данную тему?
Если есть время и желание, подкидываю «благодарную» идейку! Обжалуйте в Верховном суде это:

Изучил обобщения судебной практики по делам об административной практики в судах различных инстанций.
Знаете какими выводами заканчиваются эти опусы?!
«Исключить необоснованные прекращения дел об административных правонарушениях»!
И вся недолга! А необоснованные привлечения к административной ответственности исключать не требуется!

1. 02.09.2011 года в суд Приволжского районного суда г. Казани была подана жалоба с просьбой истребовании доказательств таких как запросить дислокации дорожной разметки и фото-видеофиксации. В жалобе оспаривался факт, что мною не было нарушено ПДД, т.к. осуществлял перестроение на полосу предназначенную для МТС через прерывистую линию разметки, для дальнейшего осуществления поворота. При расмотрении дела судья отклонил данное ходатайство.
Следует отметить, что такое поведение судьи вполне объяснимо с точки зрения действующего законодательства об административных правонарушениях, т.к. согласно ч. 2 ст. 2.6.1 КоАП РФ собственник (владелец) транспортного средства освобождается от административной ответственности только в определенных случаях:
если в ходе рассмотрения жалобы на постановление по делу об административном правонарушении, вынесенное в соответствии с ч. 3 ст. 28.6 настоящего Кодекса, будут подтверждены содержащиеся в ней данные о том, что в момент фиксации административного правонарушения транспортное средство находилось во владении или в пользовании другого лица либо к данному моменту выбыло из его обладания в результате противоправных действий других лиц.
Т.е. если собственник (владелец) будет ссылаться на другие обстоятельства в своей невиновности, то суд может просто не принять во внимание.

Данный повод будет расценен, как не подсудное Конституционному суду, существенное нарушение норм КоАП РФ, подлежащих обжалованию, в установленном порядке (ч. 1 ст. 1.6 КоАП РФ).

ИМХО. Жалоба бесперспективна!

ИМХО. Я бы исключил презумпцию невиновности и в отношении составов преступлений против безопасности движения.

Конечно некоторые из пешеходов «нехорошие человеки», но людей жалко.
А богатое, тупое и пьяное быдло, между рулем и седением, не жалко! Потому что, ежедневно убивают и калечат себя, несмотря ни на что.
Сообщение отредактировал wanqapm: 17 Ноябрь 2011 — 02:31

Коап ст 49

Тема 5.

Юридична характеристика окремих видів адміністративних правопорушень

1. Поняття юридичної характеристики.

Під юридичною характеристикою адміністративного правопорушення розуміють встановлено адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Структуру складу адміністративного проступку становлять такі її складові :

  • об`єкт;
  • об`єктивна сторона;
  • суб`єкт;
  • суб`єктивна сторона.

Досить детально зазначені елементи вже розглядались у лекції з теми 2 «Адміністративне правопорушення та його юридичний склад»

Якщо ми говоримо про об`єкт проступку як елемент його складу та його значення для кваліфікації, то маємо на увазі ознаки об`єкта, зазначені у відповідній нормі.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КУпАП прямо зазначені ознаки об`єкта, що охороняються:

— порушення права державної власності на надра (ст. 47);

— порушення права державної власності на води (ст. 48);

— порушення права державної власності на ліси (ст. 49);

— порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Крім того, вони логічно випливають зі змісту деяких статей. Ст. 132 1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та переїздами; ст. 51 Дрібне викрадення чужого майна; ст. 71 Засмічення лісів відходами та т.ін.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об`єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Об`єктивну сторону складу утворюють ознаки, що характеризують зовнішній прояв проступку. Тобто це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення.

Суб`єкт адміністративного правопорушення. Аналіз відповідних статей дає можливість зробити висновок що ним (суб`єктом) є осудна особа, яка досягла певного віку. Склад містить окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб`єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (відповідно і суб`єкт буде загальним чи спеціальним):

  • Загальні – ті які повинна мати будь яка особа ( вік, осудність) вони загальні для всіх;
  • Спеціальні – ті, що вказують на особливості правового становища суб`єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб. Особливості правових статусів обумовлюють закріплення спеціальних ознак суб`єкта.

Суб`єктивна сторона правопорушення полягає у психічному ставленні суб`єкта до антигромадського діяння.

Основною ознакою суб`єктивної сторони складу є вина. Вина поняття родове, воно охоплює дві можливі форми стану психіки: умисел і необережність.

2. Юридична характеристика правопорушень в окремих галузях.

2.1. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення

2.2. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність

2.3. Адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху

2.4. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку

2.5. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління

2.1. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення

Загальним (родовим) об’єктом даних правопорушень є здоров’я людини або групи людей чи навіть усього суспільства. Тому потрібно розрізняти, що в окремих складах проступків загальним об’єктом виступає здоров’я окремої людини (Стаття 44 1 . «Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження») або здоров’я групи осіб чи навіть здоров’я всього суспільства (ст. 42 «Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм»), а також певні правила поведінки, вимоги та норми, постанови, розпорядження, приписи, висновки та інші законні вимоги посадових осіб (наприклад, вимоги стандартів, сертифікатів відповідності; правила поводження на радіоактивно забрудненій території, порядок зберігання крові донорів), обов’язковість дотримання яких пояснюють збереженням на належному рівні здоров’я будь-якої людини та недопущення його погіршення чи втрати.

Використання при кодифікації двох критеріїв призвело до того, що проступки, які посягають на єдиний родовий об’єкт, виявилися в різних главах. Зокрема, основна маса складів, пов’язаних з посяганням на охорону здоров’я населення, знаходиться не в главі 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення», а в інших, зокрема: ст. 103 2 «Пошкодження газопроводів при провадженні робіт» об’єктом правопорушення є безпека та здоров’я громадян (гл. 9 «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів»); ст. 106-1 «Невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки» – об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сферах охорони здоров’я населення, а також обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (гл. 9 «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві порушення ветеринарно-санітарних правил»); ст. 117 «Порушення правил користування річковими і маломірними суднами» – об’єктом правопорушення є життя і здоров’я громадян під час посадки, в путі слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден (гл. 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку») тощо.

Ще одним елементом складу зазначених правопорушень слугує їх об’єктивна сторона. Оскільки всі вони є проступками з формальним складом, тобто достатня обов’язкова ознака – сам факт вчинення протиправного діяння, то можемо зробити висновок, що кожне з цих діянь буде вважатися адміністративним правопорушенням відразу ж після його вчинення, незважаючи на те, чи настав протиправний результат від вчинення того чи іншого правопорушення, не шукаючи причинного зв’язку між діянням та цим результатом. Наприклад, порушення певних правил і норм; заготівля, переробка чи збут радіоактивно забруднених продуктів харчування; виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами; незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; та інше вважаються адміністративними проступками відразу ж в момент їх вчинення і відповідно караються.

Одним із обов’язкових елементів складу кожного з перелічених вище адміністративних правопорушень є їх суб’єкт, тобто особа, яка здійснила проступок і до якої може бути застосоване адміністративне стягнення. Загальними ознаками суб’єкта аналізованих адміністративних проступків і адміністративної відповідальності за них слугує те, що суб’єктом обов’язково є фізична особа – людина, яка досягла 16-річного віку і котра є осудною на момент вчинення правопорушення, тобто розуміє (усвідомлює) протиправність своїх діянь і може керувати ними. Водночас низка вищезазначених статей КУпАП передбачають наявність і спеціального суб’єкта з притаманними лише йому ознаками.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає таких суб’єктів адміністративної відповідальності за порушення в галузі охорони здоров’я населення. Йдеться передусім про:

  • громадян ( осудна особа, яка досягла 16-и років);
  • посадових осіб підприємств, установ, організацій, власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, які підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недотриманням установлених правил у сфері охорони здоров’я населення, забезпечити виконання яких входить до їхніх службових обов’язків;
  • осіб, що хворі на наркоманію;
  • осіб, які зловживають наркотичними або психотропними речовинами;
  • осіб, щодо яких є достатні дані вважати їх хворими на венеричну хворобу;
  • осіб, які контактували із венерично хворими і потребують профілактичного лікування;
  • осіб, які внаслідок медичного обстеження отримала діагноз «венерична хвороба»;
  • осіб, які отримали у встановленому порядку спеціальний дозвіл на провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини, та інші особи.

Останнім елементом складу розглянутих адміністративних правопорушень є їх суб’єктивна сторона, тобто вина – психічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним правопорушення і до шкідливих наслідків, які настали чи могли б настати. Вина є необхідною умовою відповідальності. Якщо в діяннях особи вину не встановлено, а шкідливі наслідки стали результатом випадкових обставин – немає суб’єктивної сторони, немає адміністративного проступку, немає адміністративної відповідальності. Більшість з перелічених вище проступків можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, однак є проступки, які можуть бути вчинені лише умисно, наприклад, ст. 46 КУпАП «Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою».

За вчинення цих адміністративних правопорушень чинний кодекс передбачає вживання заходів адміністративної відповідальності, що проявляються в таких санкціях як: накладення штрафу, громадські роботи, конфіскація: недоброякісної продукції та знарядь вчинення правопорушення, адміністративний арешт.

2.2. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність

Адміністративні правопорушення, відповідальність за які встановлюється главою 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність» КУпАП посягають на відносини власності, необхідність охорони якої закріплюється у Конституції України.

Слід звернути увагу на родовий об’єкт адміністративних правопорушень, що посягають на власність. Так у науці адміністративного права до адміністративно-деліктних правовідносин охорони власності пропонується включати безпосередню охорону і забезпечення реалізації правовідносин, які виникають і існують з приводу обігу і збереження матеріальних і нематеріальних благ, здійсненні правомочності суб’єктів відносно тих або інших об’єктів власності. Науковцями пропонується вказані правовідносини визначати об’єктом правопорушень, передбачених главою 6 КУпАП України “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність”. Тому родовим об’єктом адміністративних правопорушень, що посягають на власність, є сукупність суспільних відносин з приводу створення, відчуження, обігу власності, а також володіння, користування, розпорядження нею.

Аналіз норм глави 6 “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність” КУпАП свідчить, що в межах родового об’єкта зазначеної групи правопорушень можливо виділити два видових об’єкта. Адже правопорушення, відповідальність за які передбачається зазначеною главою умовно можливо розподілити на дві групи:

1) правопорушення, що посягають на відносини загальнодержавної власності:

— порушення права державної власності на надра (ст. 47 КУпАП);

— порушення права державної власності на води (ст. 48 КУпАП);

— порушення права державної власності на ліси (ст. 49 КУпАП);

— порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50 КУпАП).

2) правопорушення, що посягають на відносини власності взагалі:

— дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП);

— незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 51 2 КУпАП).

Відповідно видовим об’єктом правопорушень першої групи виступають відносини щодо правового захисту загальнодержавної власності на природні ресурси (до яких відносяться: надра, води, ліси та тваринний світ). Видовим об’єктом другої групи виступають суспільні відносини щодо правового захисту права власності фізичних, юридичних осіб чи держави.

Предметом даних правопорушень виступають речі матеріального світу на які поширюється право державної чи приватної власності. Це можуть бути надра, водні об’єкти, об’єкти рослинного світу, звіри та птахи, майно чи грошові кошти, об’єкти права інтелектуальної власності.

Об’єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на власність характеризуються лише активними діями, по відношенню до вищезазначених предметів, які полягають у:

— самовільному користуванні об’єктами державної власності;

— самовільному захопленні об’єктів державної власності;

— самовільній переуступці права користування об’єктами державної власності;

— укладанні угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності;

— викраденні чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати;

— незаконному використанні об’єкта права інтелектуальної власності;

— привласненні авторства на об’єкт права інтелектуальної власності або іншому умисному порушенні прав на такий об’єкт.

З об’єктивної сторони правопорушення, що посягають на власність, переважно можливо охарактеризувати як правопорушення з формальним складом, оскільки у розглядуваних нормах законодавець не встановлює обов’язковість чи можливість настання суспільно шкідливих наслідків. Наприклад, якщо порушення права державної власності на надра (ст. 47 КУпАП) створило небезпеку для життя або здоров’я людей чи довкілля, то такого роду правопорушення слід кваліфікувати за ст. 240 Кримінального кодексу України.

Разом з тим деякі з розглядуваних правопорушень характеризуються як правопорушення з матеріальним складом. Зокрема, дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП) вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (крадіжка, шахрайство, привласнення), або ж з моменту відчуження, витрачення майна (розтрата).

Місце (як ознака об’єктивної сторони) вчинення правопорушень, що посягають на власність, для кваліфікації вказаних діянь переважно не має значення. Адже у білль шості з розглядуваних норм відсутня вказівка на обов’язковість вчинення зазначених правопорушень у певному місці. Разом з тим, можливо зазначити, що такі правопорушення як: самовільне користування надрами (ст. 47 «Порушення права державної власності на надра» КУпАП) та самовільне захоплення водних об’єктів або самовільне водокористування (ст. 48 «Порушення права державної власності на води» КУпАП), – характеризуються наявністю спеціального місця – місця безпосереднього розташування зазначених об’єктів.

Способи вчинення адміністративних правопорушень, що посягають на власність, визначаються відповідно до формулювання у відповідних нормах їх об’єктивної сторони. До способів їх вчинення законодавством відносяться: користування певними об’єктами чи їх захоплення; укладання угод та вчинення інших правочинів; вчинення правопорушення шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Такі факультативні ознаки об’єктивної сторони як: час, засоби, знаряддя, обстановка, при кваліфікації зазначених правопорушень, не мають значення.

Суб’єкт правопорушення, відповідальність за які передбачена у главі 6 КУпАП, – загальний, тобто це фізична осудна особа з 16-річного віку. Виключення складають правопорушення, передбачені ст.ст. 49, 50 КУпАП, які вчиняються тільки спеціальними суб’єктами – особами, що мають спеціальне право на використання лісу (ст. 49) чи тваринного світу (ст. 50). Також, згідно ч. 2 ст. 51 КУпАП, суб’єктом повторного дрібного викрадення чужого майна може бути лише особа, яка раніше була піддана адміністративному стягненню за дрібне викрадення майна протягом останнього року.

Суб’єктивна сторона правопорушень, об’єднаних у главу 6 КУпАП, характеризується тільки прямим умислом.

Відповідно до норм, що містяться у главі 6 КУпАП, за вчинення правопорушень, що посягають на власність, застосовуються такі санкції як:

— попередження (ст. 50 КУпАП);

— штраф (ст.ст. 47-512 КУпАП);

— конфіскація незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення (ст. 512 КУпАП);

— виправні роботи (ст. 51 КУпАП);

— адміністративний арешт (ст. 51 КУпАП).

Санкції, які встановлюються за вчинення правопорушень, що посягають на відносини загальнодержавної власності (ст.ст. 47-50 КУпАП), для посадових осіб є більш жорсткими

2.3. Адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху

У КУпАП окремо не виділено групу складів адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Глава 10 КУпАП, в якій містяться склади правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху має назву «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку». Але, в цій главі можна виділити групу правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху — це ст.ст. 121-133 2 , 139-142.

Об’єктом адміністративного проступку у сфері дорожнього руху є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, встановлений порядок використання транспортних засобів, а також Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони.

Об’єктивна сторона правопорушень виражається у різних формах, які визнано, що вони встановлюють небезпеку для безпеки дорожнього руху, та встановленого порядку використання транспортних засобів, здоров’я громадян. До об’єктивних ознак належать ті, що характеризують об’єкт адміністративного проступку, під яким сьогодні прийнято вважати суспільні відносини, що регулюються нормами різних галузей права й охороняються заходами адміністративної відповідальності. Зокрема монтажна назвати такі:

1) керування транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів; керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) порушення правил перевезення пасажирів на автобусному маршруті чи в режимі таксі;

3) керування транспортним засобом, що підлягає обов’язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов (формальний склад);

4) порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами (формальний склад), перевезення пасажирів понад максимальну кількість, порушення визначеного порядку встановлення і використання на транспорті засобів спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв (формальний склад) ;

5) керування транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах, знищені або підроблені, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим (формальний склад);

6) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення правил переїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника, невиконання водіями вимог працівника міліції;

7) порушення Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони тощо.

Суб’єктом адміністративного правопорушення на транспорті визнається у переважній більшості адміністративних правопорушень фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років. Водночас суб’єктом може бути й спеціальний суб’єкт у формі посадової особи, яка відповідно до своїх повноважень відповідає за безпеку роботи транспорту, ремонт або утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів; громадяни-суб’єкти господарської діяльності, а також може бути спеціальним суб’єктом у формі водія транспортного засобу, тобто особи, яка в установленому порядку отримала дозвіл на керування транспортним засобом — водійське посвідчення тощо. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами надається: мото-транспортними засобами і мотоколясками — з шістнадцятирічного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами — з вісімнадцятирічного віку; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, — з дев’ятнадцятирічного віку.

Суб’єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків правопорушення і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності. Загальне визначення ці форми знайшли в статтях 10 та 11 КУпАП.

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом накладення на правопорушника певного виду адміністративного стягнення, яке є санкцією за скоєння адміністративного проступку, передбаченого КУпАП. Повноваження із накладання адміністративних стягнень надаються багатьом органам та посадовим особам, яким таке право надано законодавством. Адміністративне стягнення може бути накладено на фізичних осіб — громадян України; іноземців та осіб без громадянства; посадових осіб; фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності (суб’єктів господарювання).

Адміністративне правопорушення, вчинене посадовою особою, одночасно є й дисциплінарним про­ступком, оскільки при цьому порушуються правила, забезпечення виконання яких нале­жить до її службових обов’язків.

2.4. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку

Виходячи зі змісту положень статей КУпАП, родовим об’єктом даних правопорушень виступають однорідні групи суспільних відносин в сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, при цьому кожен із названих об’єктів має самостійне кваліфікуюче значення. Їх зміст розкритий у попередньому параграфі. Безпосередній об’єкт — одне або кілька суспільних відносин, яким спричиняється шкода конкретним правопорушенням, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку (це можуть бути відносини людської гідності та громадської моралі (ст. ст. 173, 178), спокій громадян (ст. 182), відносини, що склалися в сфері використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння (ст. 175)).

В окремих адміністративних правопорушеннях законодавець виділяє ще одну ознаку об’єкта — предмет посягання, який, на відміну від решти видів об’єктів, пов’язаний не з системою суспільних відносин, а з конкретними речами матеріального світу, на які спрямоване правопорушення. Такими предметами виступають:

— пожежна техніка і засоби пожежогасіння (ст. 175), вони бувають стаціонарні (нерухомо змонтовані пожежогасильні установки), пересувні (пожежні автомобілі, автоцистерни, авто драбини, автонасоси, мотопомпи, пожежні потяги, теплоходи, танки, літаки та ін.) і первинні (вогнегасники, гідропомпи (невеликі поршневі насоси), відра, бочки з водою, лопати, шухляди з піском, азбестові полотнини, повстяні мати, повстини, ломи, пилки, сокири);

— тютюнові вироби (ст. ст. 175 1 , 177 2 ) — сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників;

— самогон чи інших міцні спиртні напої домашнього вироблення (ст.ст. 176 і 177);

— пиво (крім безалкогольного з об’ємною часткою спирту не більш як 0,5 відсотка) (ст. ст. 178, 179);

— слабоалкогольні напої — алкогольні напої з вмістом етилового спирту від 1,2 до 8,5 відсотка об’ємних одиниць та екстрактивних речовин не більш як 14,0 г на 100 см3 (ст. ст. 178, 179);

— алкогольні напої — продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць (ст. ст. 177 2 , 178, 179).

З об’єктивної сторони дана група адміністративних правопорушень характеризується переважно вольовими, активними діяннями, якими всупереч діючим нормам права і моралі порушуються відповідні правила поведінки у сфері громадського порядку та громадської безпеки, що охороняються адміністративними санкціями.

Вона включає передусім такі ознаки, як діяння, його шкідливі наслідки, причинний зв’язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили, час, місце, способи та засоби вчинення правопорушення.

Протиправне діяння проявляється у двох формах дія чи бездіяльність.

Для переважної більшості порушень громадського порядку характерною особливістю є їх вчинення у формі протиправної дії (дрібне хуліганство, поширювання неправдивих чуток, вчинення насильства в сім’ї, виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення, придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді), рідше у формі бездіяльності (невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми, невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей).

Для порушень громадської безпеки ситуація протилежна. Більшість проступків вчиняються у формі бездіяльності (різні порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, що проявляються у невиконанні встановлених законом відповідних приписів, початок роботи новоутворених підприємств або початок використання суб’єктом господарювання об’єктів нерухомості без зареєстрованої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства у сфері пожежної безпеки, для яких подання такої декларації є обов’язковим), рідше — у формі дії (використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням, стрільба з вогнепальної чи холодної метальної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях);

Як правило, усі порушення встановлених правил громадського порядку і громадської безпеки є формальними, тобто не передбачають настання шкідливих наслідків як необхідної ознаки складу даних проступків. шкідливі наслідки діяння.

Єдиний випадок необхідності встановлення цієї кваліфікуючої ознаки передбачений у ст. 173 2 , яка передбачає вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, що призвели до позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, або внаслідок яких була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого. Для кваліфікації насильства в сім’ї за цими ознаками необхідно їх встановлювати в порядку провадження у справах про адміністративні проступки. Як наслідок, така ознака об’єктивної сторони проступку, як причинний зв’язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили може мати місце і встановлюється лише щодо розглядуваного нами проступку.

Інші правові ознаки об’єктивної сторони включаються законодавцем безпосередньо в конструкцію тієї чи іншої правової норми і набувають кваліфікуючого значення. Це ознаки, які стосуються часу, місця, способів та засобів вчинення правопорушення.

Час вчинення правопорушення має кваліфікуюче значення у наступних складах проступків. Так, ст. 180 1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення встановленого законом порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування. Норма даної статті закону має банкетний характер і відсилає до положень ст. 20 1 «Особливості перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування» Закону України «Про охорону дитинства», яка передбачає, що діти віком до 16 років з двадцять другої до шостої години можуть перебувати у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування лише в присутності принаймні одного з батьків чи іншого законного представника дитини або особи, яка її супроводжує і несе за неї персональну відповідальність. Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи зобов’язані вживати заходів щодо недопущення у такі заклади з двадцять другої до шостої години дітей до 16 років без супроводження відповідних осіб. Водночас, власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи мають право у період з двадцять другої до шостої години вимагати у відвідувачів таких закладів документи, що підтверджують досягнення ними 16-річного віку.

Найбільш часто в якості кваліфікуючої ознаки правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, КУпАП встановлює місце їх вчинення. Такими є:

1) громадське місце (ст.ст. 173, 178, 181, 182) — частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони;

2) місця, де куріння заборонено:

а) законом. Так, ст. 175 1 передбачає відповідальність за куріння тютюнових виробів у таких місцях. Види цих місць визначені у Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення». Зокрема, збороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів:

  • у ліфтах і таксофонах;
  • у приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я;
  • у приміщеннях та на території навчальних закладів;
  • на дитячих майданчиках;
  • у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту;
  • у під’їздах житлових будинків;
  • у підземних переходах;
  • у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;
  • у приміщеннях закладів ресторанного господарства;
  • у приміщеннях об’єктів культурного призначення;
  • у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;
  • на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів.

Водночас, забороняється, крім спеціально відведених для цього місць, куріння тютюнових виробів:

  • у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності;
  • у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян;
  • у приміщеннях гуртожитків;
  • в аеропортах та на вокзалах;

б) рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

3) місця, де заборонено споживання пива (крім безалкогольного), алкогольних та слабоалкогольних напоїв, вин столових:

а) законом:

  • у закладах охорони здоров’я, крім споживання столових вин на території санаторіїв у спеціально відведених місцях;
  • у навчальних та освітньо-виховних закладах;
  • у громадському транспорті (включаючи транспорт міжнародного сполучення), на зупинках транспорту, у підземних переходах;
  • у закладах культури;
  • у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі);
  • у ліфтах і таксофонах;
  • на дитячих майданчиках;
  • на спортивних майданчиках;
  • у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ.

На час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити споживання пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових;

б) на виробництві (робочі місця, приміщення і території підприємств, установ, організацій) (ст. 179 КУпАП);

Спосіб вчинення проступку є кваліфікуючим для таких його складів.

1) дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП) може бути вчинено такими способами:

а) нецензурна лайка в громадських місцях. Під такою лайкою як правило розуміють сегмент лайливої лексики різних мов, що включає вульгарні, грубі (непристойні) лайливі вирази, часто виражають спонтанну мовну реакцію на несподівану (зазвичай неприємну) ситуацію. Слід відзначити, що у правозастосовній практиці використовується фактична презумпція загальновідомості нецензурної лексики. Цим пояснюється відсутність законодавчого визначення цієї категорії, а також безпосередньої її фіксації в матеріалах справи, проведення в кожному конкретному випадку філологічної, культурологічної та інших експертиз.

б) образливе чіпляння до громадян — це нав’язлива розмова, або інша дія, що навмисне принижує честь і гідність оточуючих громадян. Як спосіб вчинення дрібного хуліганства його слід відрізняти від більш мирного настирливого докучання, яке є ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 (поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль). Образливе чіпляння характеризується зухвалими, нав’язливими діями хулігана, який завдає моральної чи фізичної шкоди іншій особі, незважаючи на протидію потерпілого. Хулігану властива злісність протиправних проявів, їх багаторазова повторюваність, несумісна з моральними засадами потерпілого, якого подібні дії ображають і принижують. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії.

в) інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. До таких дій, як правило, відносять: викидання з вікон предметів, що можуть заподіяти шкоду здоров’ю та життю громадян; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо;

2) поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль (ст. 178 КУпАП), кваліфікується коли порушник має непристойний зовнішній вигляд, що викликає відразу (брудний, розстебнутий одяг тощо); через сп’яніння особа повністю чи значною мірою втратила орієнтування (безцільно стоїть чи безцільно пересувається з місця на місце, у неї порушена координація рухів, звідси — нестійкість, хитка хода); п’яний повністю безпорадний (непритомний) стан. Водночас, не можна кваліфікувати появу у п’яному вигляді лише за ознаками стану сп’яніння у громадському місці, якщо поведінка особи при цьому не ображає людську гідність і громадську мораль;

3) перебування на роботі в нетверезому стані (ст. 179 КУпАП). Такий стан слід відрізняти від п’яного вигляду, у якому особа може гне перебувати, але знаходитись у стані сп’яніння. Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими доказами, в тому числі свідками, актом, складеним керівництвом підприємства за участю представників громадськості.

4) вчинення насильства в сім’ї (стаття 173 2 КУпАП) може мати прояви такого характеру:

а) застосування фізичного насильства – фізичне насильство в сім’ї може полягати в умисному вчиненні одним членом сім’ї стосовно іншого члена сім’ї протиправних дій фізичного спрямування, зокрема побиття, штовхання, ляпаси, спроби придушення, смикання волосся, викручування рук, кусання, хапання, обмеження пересування тощо;

б) вчинення психологічного насильства, що пов’язане з діями щодо впливу одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;

в) економічне насильство — позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право.

Засоби вчинення правопорушень як кваліфікуюча ознака порушень громадського порядку та громадської безпеки визначені у наступних статтях КУпАП.

1) У статті 174 засобами вчинення проступку виступають:

а) вогнепальна зброя — зброя, у якій снаряд (куля, шріт тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші);

б) холодна зброя — предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких заснована на використанні м’язової сили людини. За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкоджень така зброя розподіляється на: зброю безпосередньої дії (клинкову, неклинкову, комбіновану); зброю опосередкованої дії (метальну);

в) метальна холодна зброя — предмети та пристрої, які призначені для ураження цілі на відстані. Ця зброя розподіляється на: просту метальну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом з предметом, який отримав направлений рух внаслідок безпосереднього прикладання до нього м’язового зусилля людини — метальні ножі, сюрікени та ін.); механічну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом із снарядом, який отримав направлений рух внаслідок прикладання м’язового зусилля людини до механічного пристрою — луки, арбалети, пращі, тощо);

г) пневматична зброя — це пістолети, револьвери, гвинтівки калібру понад 4,5 міліметра зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, в яких снаряд (куля) приводиться в рух за рахунок стиснутих газів;

ґ) пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

2) У статті 177 2 засобом вчинення проступку виступає обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

3) У статті 181 такими засобами виступає гральне приладдя (карти, рулетка, «наперсток» та інші);

4) стаття 182 цими засобами визначає:

а) звуковідтворювальну апаратуру;

б) піротехнічні засоби;

в) інші предметі порушення тиші.

Суб’єкт відповідальності за правопорушення у сфері громадського порядку та громадської безпеки є переважно загальним. Водночас, у деяких проступках закон вказує на ознаки їх вчинення спеціальними суб’єктами (ті, яким властиві певні особливості щодо вчинення тих чи інших правопорушень або які не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах). Ними виступають:

1) особа, стосовно якої винесено захисний припис, та особа, яка вчинила насильство в сім’ї (ч.1 ст. 173 2 КУпАП);

2) посадові особи (ст.ст. 175, 175 2 , 180 1 , 182 КУпАП);

3) громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності (ст.ст. 175 2 , 180 1 , 182 КУпАП);

4) майстри, начальники дільниць, змін, цехів та інші керівники (ст. 179 КУпАП);

5) повнолітні особи (ст. 180 КУпАП);

6) громадяни-власники підприємств чи уповноважені ними особи (ст. 182 КУпАП);

7) батьки або особи, які їх замінюють (ст.ст. 180 і 184 КУпАП);

8) особи, які протягом року притягалися до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень (ст. ст. 173 2 , 175 1 , 178, 180 1 , 181 1 , 182, 184 КУпАП).

До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили порушення громадського порядку та громадської безпеки, в основному застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24 1 КУпАП. Водночас, за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173 і 174 Кодексу, вони можуть притягатися до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Суб’єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, характеризується, як правило, виноюу формі умислу, хоча в окремих випадках не виключена і необережна форма вини (особливо це стосується порушень правил пожежної безпеки, невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей).

Мета вчинення правопорушення має кваліфікуюче значення тільки у ст. 176 КУпАП, яка передбачає відповідальність за виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення. За наявності мети збуту дії правопорушника кваліфікуються за ст. 164 16 КУпАП, а саме зайняття забороненими видами господарської діяльності.

2.5. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління

Родовим об’єктом адміністративних правопорушень, що містяться у главі 15 КУпАП України, є суспільні відносини щодо дотримання норм і правил у сфері встановленого порядку управління. Видовим об’єктом є самостійний складовий різновид родового об’єкта, відокремлена група суспільних відносин, загальних для низки адміністративних правопорушень (наприклад, суспільні відносини у сфері дозвільної або паспортної системи). Безпосереднім об’єктом є одне чи декілька суспільних відносин, яким конкретне правопорушення, з тих, що розміщені у главі 15 КУпАП України, спричиняє шкоду.

В окремих випадках законодавець виділяє предмет правопорушення. В якості предмету правопорушення можуть виступати надані посадовими особами приміщення, технічні засоби, транспорт (ст. 185 2 ), дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння (ст. 189 1 ), вогнепальна мисливська чи холодна зброя (ст.ст. 190–193), паспорт громадянина України (ст.ст. 197–201), житло, транспортні засоби (ст. 205), обліково-військові документи (ст. 211), персональні дані громадян (ст. 188 39 ) тощо.

Об’єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, включає в себе ознаки, які характеризують зовнішню сторону правопорушення (протиправне діяння (дію чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв’язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що настали, час, місце, умови, способи, засоби вчинення правопорушення).

Значна кількість правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, вчиняється у формі бездіяльності. Це, зокрема, невиконання або ухилення від виконання законних вимог суб’єктів владних повноважень (ст.ст. 188 1 –188 40 ). Але більша частина правопорушень вчиняється у формі протиправних дій.

Шкідливі наслідки протиправного діяння передбачені лише в декількох складах правопорушень, що містяться у главі 15 КУпАП (ч. 2 ст. 189 2 , ст.ст. 198, 212 5 ). Це свідчить про те, що переважна більшість складів правопорушень є формальними.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку. Часто в КУпАП називається спосіб вчинення проступку (злісна непокора, прихована передача тощо).

Суб’єкт адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, може бути як загальним (громадяни України, які досягли на момент вчинення правопорушення 16-річного віку), так і спеціальним.

Суб’єктивна сторона адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, характеризується виною як у формі умислу, так і у формі необережності.

Мета вчинення правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, як кваліфікуюча ознака має місце лише в окремих випадках. Наприклад, адміністративна відповідальність за вчинення діяння, передбаченого статтею 184 1 КУпАП («Неправомірне використання державного майна»), настає лише у тому випадку, якщо державні кошти, надані у службове користування приміщення, транспорт чи зв’язок, техніка або інше державне майно було використано посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях.

Мотив як кваліфікуюча ознака правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, відсутній.

3. Повноваження ОВС щодо провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушення — це процесуальна діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративне правопорушення і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Його завданням є:

а) своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи;

б) вирішення її відповідно до чинного законодавства;

в) забезпечення виконання винесеної постанови;

г) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень;

д) виховання громадян у дусі додержання законів.

Діяльність учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як послідовна низка пов’язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов’язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, і традиційно позначаються терміном “стадія”. Кожна стадія у свою чергу, складається з окремих етапів.

З огляду на аналіз нормативного матеріалу, практику діяльності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження, система стадій і етапів провадження ОВС в справах про адміністративні правопорушення виглядає наступним чином.

1. Порушення справи:

а) встановлення ознак правопорушення;

б) доставлення правопорушника;

в) встановлення особи правопорушника (прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце проживання);

г) прийняття рішення про порушення справи;

д) оформлення рішення про порушення справи.

2. Адміністративне розслідування:

а) зібрання доказів (пояснення осіб, що мають причетність до вчинку і свідків, висновки спеціалістів, показання технічних приладів тощо);

б) встановлення даних, що характеризують особу правопорушника (попередні протиправні вчинки та їх наслідки, місце роботи, сімейний стан і стан здоров’я, джерела існування тощо);

в) процесуальне оформлення результатів розслідування;

г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

3. Розгляд справи:

а) підготовка справи до розгляду і заслуховування;

б) заслуховування справи.

4. Винесення постанови:

а) прийняття постанови;

б) доведення постанови до відома.

5. Перегляд постанови:

а) оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення або внесення на неї подання прокурора;

б) перевірка законності постанови;

в) винесення рішення;

г) реалізація рішення.

6. Виконання постанови:

а) звернення постанови до виконання;

б) безпосереднє виконання.

Підвідомчість справ про адміністративні проступки щодо органів внутрішніх справ (міліції) визначена статтею 222 КУпАП.

Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення:

— про порушення громадського порядку,

— за порушення правил паспортної системи,

— за порушення правил дорожнього руху,

— за порушення правил, що забезпечують безпеку руху транспорту,

— за порушення правил користування засобами транспорту,

— за порушення правил спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті,

— про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.

Їх конкретні склади містяться у шести главах КУпАП зокрема це:

глава 5 “Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоровя населення” (частина перша ст. 44);

глава 9 “Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил” (частина друга ст. 106 1 );

глава 10 “Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і звязку” (частини перша, друга, третя і четверта ст. 109, ст.ст. 110, 111, частина третя ст. 114, частина перша ст. 115, ст. 116 2 , частина друга ст. 117, частини перша і друга ст. 119, частини перша, друга, четверта і п’ята ст. 121, ст. 121 1 , 121 2 , частини перша, друга і третя ст. 122, частина перша ст. 123, 124 1 — 126 частини перша, друга і третя ст. 127, ст. ст. 128, 129, частини перша, друга і п’ята ст. 133, частини третя, шоста, восьма, дев’ята, десята і одинадцята ст. 133 1 частина друга ст. 135, ст. 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), ст. 137, частини перша, друга і третя статті 140);

глава 12 “Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності” (ст.ст. 161, 164 4 );

глава 14 “Адміністративні правопорушення що посягають на громадський порядок і громадську безпеку” (ст. 175 1 — за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, ст.ст. 176, 177, частини перша і друга ст. 178);

глава 15“Адміністративні правопорушення що посягають на встановлений порядок управління” (ст.ст. 189 2 , 192, 194, 195).

Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

  • начальники органів внутрішніх справ та їх заступники;
  • начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;
  • начальники лінійних пунктів міліції;
  • працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил;
  • начальники або заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті;
  • начальники або заступники начальників інших органів внутрішніх справ, прирівняних до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;
  • начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;
  • дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;
  • начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, департаменту);
  • командир або заступник командира окремого підрозділу відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху;
  • працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання.

Смотрите еще:

  • Где в костроме встать на учет по беременности Женская консультация №1 мкр. 3 Давыдовский Женская консультация №1 роддома Костромы обслуживает прикрепленное женское население города. К 1-й женской консультации роддома можно проехать […]
  • Статья 30 от 2006 года Статья 30. Исключительная подсудность 1. Иски о правах на земельные участки, участки недр, здания, в том числе жилые и нежилые помещения, строения, сооружения, другие объекты, прочно […]
  • Ст 235 гк рф с комментариями 2018 Статья 235. Основания прекращения права собственности 1. Право собственности прекращается при отчуждении собственником своего имущества другим лицам, отказе собственника от права […]
  • Мировой курчатовский районный суд г челябинска Курчатовский районный суд г.Челябинска Челябинской области Решением исполнительного комитета Челябинского областного Совета народных депутатов № 407 от 26.09.1985 года во вновь […]
  • 3 федеральный закон о банках и банковской деятельности от Федеральный закон от 2 декабря 1990 года № 395-1 «О банках и банковской деятельности» Федеральный закон «О банках и банковской деятельности» от 2 декабря 1990 года № 395-1 – основной […]
  • Адвокат еремина галина михайловна Еремина Галина Михайловна Реестровый номер: 24/235 Адвокат, Красноярский край Подразделение(адрес): не указан Телефон: не указан Страница на портале об Адвокате сделана в соответствии с […]
  • Федеральный закон об акционерных обществах 2010 Федеральный закон от 3 ноября 2010 г. N 292-ФЗ "О внесении изменений в статью 84.2 Федерального закона "Об акционерных обществах" Федеральный закон от 3 ноября 2010 г. N 292-ФЗ"О внесении […]
  • Закон о ипотеке с господдержкой Ипотека под 6% для семей с двумя детьми и многодетных Российские семьи, в которых с 1 января 2018 года по 31 декабря 2022 года появится второй или третий ребенок, смогут получить ипотеку […]
admin

Обсуждение закрыто.